ТОП
  Новини
  Інтерв'ю
  Біржа праці
  Дошка оголошень
  Каталог підприємств
  Акції та пресс-релізи
  Статті та Аналітика
 

Довідник
  Про Луцьк
  Карта Луцька
  Міська тел. довідка
  Телефонні коди Волині
  Поштові індекси Волині
  Міський транспорт
  Розклад руху поїздів
  Розклад руху по АС-1
 

Інструменти
  Книги
 

Ми ВКонтакте
 


Підписка на новини

e-mail:
RSS RSS
 


Раїса Кучмук "Значна частина людей з освітою їде за кордон"




Раїса Кучмук "Значна частина людей з освітою їде за кордон"
За підрахунками обласного центру зайнятості в області пенсіонерів, які працюють значно більше від офіційно зареєстрованих безробітних. Чи повинні люди, які заслужили право на відпочинок, працювати? Чи є ким замінити наших пенсіонерів? Директор обласного центру зайнятості Раїса Кучмук зізнається, що хотіла б дізнатися громадську думку з цього приводу.

– Раїсо Євгенівно, якою є нині ситуація на Волині щодо безробіття та працевлаштування? Що відбувається на ринку праці області?

– Ситуація не критична, але й не настільки втішна, щоб кричати «ура!». Той шквал звільнень і розпач, який ми бачили в грудні, січні, лютому, вже минув. Сьогодні роботодавці та наймані працівники зрозуміли один одного і знайшли виходи з ситуації. Ситуація впевнено стабілізується в порівнянні з січнем. Але якщо порівнювати з минулим роком, то, звісно, все виглядає не настільки райдужно. Людей звернулося значно більше, ніж у минулому році – на 6 тисяч. На обліку – 15200 осіб. Хочу сказати, що у нас немає заборгованості щодо виплат по безробіттю згідно з чинним законодавством.

Сьогодні найбільше бентежить те, що вакансій дуже мало. Якщо в минулому році ми мали близько 5000 оперативних вакансій, то на сьогодні – 1700-1800.

– Куди пропонуєте безробітним волинянам йти на роботу?

– Йдеться про різні галузі. Здебільшого – сфера обслуговування, продавці, офіціанти, бармени, складальники, механіки, водії, є вакансії трактористів, ринок потребує швачок. На сьогодні великий дефіцит медичного персоналу. Не вистачає медсестер, лікарів.

– Ви маєте на увазі сільську місцевість, коли говорите про охорону здоров’я?

– Ні. Луцьк також.

–З яких підприємств найбільше звільнилося людей в піку кризи?

– Мабуть, кожне підприємство оптимізовувало штат. Звільнені люди йшли в центри зайнятості. Допомога виплачувалась і виплачується вчасно. У зв’язку з цим ми пожертвували іншими активними програмами. Скажімо, в цьому році не працює програма «Дотація», яка передбачала одноразову виплату допомоги. Скорочені видатки на професійне навчання та перепідготовку людей. Воно відбувається, але за діючими договорами 2008 року. Матеріально-технічне забезпечення також скорочено.

Найстрашніше було, коли люди пішли з автозаводу. На цьому підприємстві звільнено 800 людей. Але сьогодні рішення знайдено, бо підприємство перепрофільоване і перереєстроване в Києві. Сьогодні йде заявка з автозаводу, і ми починаємо комплектувати назад. Але той випадок прикрий, бо ми формували колектив автозаводу впродовж трьох останніх років з великими потугами. Це – високотехнологічне підприємство. Автозаводом був створений навчальний центр, ми також надавали допомогу.

Ми потерпали, щоб не зупинився підшипниковий завод. Але вони скористалися антикризовим законодавством. Упродовж певного періоду частина людей були тимчасово безробітними. Вони не працювали, але залишалися працівниками заводу, і підприємство виплачувало їм допомогу. В такому ж положенні був Нововолинський ливарний завод, «Електротермометрія». Дуже потерпали за завод «Кромберг енд Шуберт». Це – нове підприємство, яке ми наповнювали робочою силою з великими потугами. Там працювали люди з 12 районів. Але це підприємство не лише не скоротило працівників, але й набрало нових.

– Чи врегульованою є проблема, що виникла в зв’язку із Законом «Про особисті селянські господарства», один із пунктів якого нібито забороняв центрам зайнятості ставити на облік звільнених з підприємств працівників, що мали сільську приписку?

– Шуму було багато. Ми були не готові до дії цього закону. Ми взагалі не були готові до кризи. За кордоном чітко знають, як себе поводити з таким знаряддям праці як земля. У нас чітких правил немає. Держава повинна визначитися.

Тепер про закон, який ви згадували. Депутати у Верховній Раді за нього дуже швидко проголосували, кинули нам в попихах, а потім приїздили сюди і кричали на нас, що ми щось не так робили. Там були недоліки. Якщо людина мала земельну ділянку, але працювала на якомусь підприємстві і не отримувала основного прибутку з землі, після звільнення з підприємства мала б бути зареєстрованою у центрі зайнятості. А ми зачиняли перед такою людиною двері, бо так казав Закон. Але зараз проблема врегульована, бо до Закону внесені зміни.

– Чи були позови до суду у зв’язку з тим, що центри зайнятості не реєстрували тих людей?

– Не було. Були звернення та скарги. Ми чітко пояснювали людям ситуацію і радили не відмовлятися від землі, а чекати змін до закону. Чітко спрацювала прокуратура, мудро чинили сільські голови, часто ризикуючи.

Варто з усього того, що відбулося останнім часом, зробити єдиний правильний висновок: робота має бути легальною. Роботодавець повинен платити всі внески. Ми бачимо, що відбувається в світі з пенсійною системою. Вона таки буде реформованою і в нас.

– Чи можлива, на Ваш погляд, ситуація, коли в Україні виникне дефіцит робочої сили?

– А він у нас є вже.

– Та ж Ви кажете про 15 тисяч безробітних зареєстрованих тільки на Волині...

– Цього літа ми звернулися до роботодавців і поцікавилися, скільки в них працює пенсіонерів (до речі, ні у статистиці, ні в пенсійному фонді ми такої інформації не змогли роздобути). З’ясувалося, що на Волині 20 300 працюючих пенсіонерів, а безробітних – 15200. От припустімо, що завтра вийде якийсь державний документ, який заборонить працювати людям пенсійного віку, або ці пенсіонери «хором» не вийдуть на роботу... Хто їх замінить? Навіть якщо ми працевлаштуємо всіх безробітних, то робочої сили все одно не вистачатиме. Не з добра роботодавець не відпускає пенсіонерів. Людині далеко за 70, а вона працює. Пропоную з допомогою вашого Інтернет-видання зібрати відгуки з цього приводу. У нас працює багато вчителів-пенсіонерів – 2 094, багато працюючих лікарів та фармацевтів пенсійного віку. 2 000 прибиральниць – пенсіонери. 1 220 медичних сестер – пенсіонери. 770 лікарів. На обліку в нас взагалі немає безробітних лікарів, медичних сестер зовсім мало. Вчителів майже немає. Для нас дуже важливо мати орієнтири на майбутнє і знати, ким ми можемо замінити пенсіонерів, які колись таки звільняться. Ми можемо забезпечити ринок прибиральниками, але не вчителями та лікарями.

– Це попри те, що на Волині три медичні коледжі та два педагогічних, плюс ВНУ готує вчителів? Куди йдуть працювати їхні випускники?

– У Польщі найлегше знайти роботу вчителя чи медикам. Хто має манікюрно-педікюрні навики, той їде до Італії. Згідні? Значна частина людей з освітою їде за кордон.

– Коли почалася криза, майже всі компанії почали скорочувати менеджмент. Ці люди звернулися до Вас за посередництвом працевлаштування чи пішли в комерційні кадрові агентства?


– Ці люди були більш готовими до того, що треба шукати роботу. Зверталися вони і до нас. У мене на особистому прийомі було багато колишніх працівників банківських установ. Їм на той час можна було запропонувати вакансії швачок, кухарів, прибиральниць, посудомийниць. Люди не йшли і півроку були на утриманні Фонду. За півроку ситуація змінилася. З часом люди стали повертатися на той ринок.

– Чи засновували ці люди свої підприємства?

– Я таких не зустрічала. Ці «білі комірці», як їх назвали в кризу, виявилися не особливо фінансово спроможними для того, щоб започаткувати свою справу.

– Нещодавно державна служба зайнятості запровадила «гарячу лінію» для українців, які працюють за кордоном? Чи були вже дзвінки наших заробітчан і чи очікуєте Ви шквалу таких дзвінків?

– Ця інформація ще тільки має бути донесеною до тих людей. Особливого шквалу дзвінків ми не очікуємо. Люди будуть телефонувати тоді, коли , найперше, матимуть змогу та будуть переконані в результативності таких дзвінків.

Ми пішли дещо вперед у цій темі стосунків із заробітчанами. В Рожищенському районі на базі центру зайнятості влаштовуємо зустрічі заробітчан з нашими безробітними, журналістами, роботодавцями. Коли відбувають такі розмови, то люди дізнаються, що ті тисячі доларів, які за кордоном отримують заробітчани вартують їм великої праці. Ці гроші треба заробляти. У нас часто не вистачає дисципліни до такої праці, яку змушені виконувати наші заробітчани. Вони рідко працюють на одній роботі. В нас очікують, що ці люди повернуться з інвестиціями і започаткують тут бізнес, хоча відомо, що вони працюють там не бізнесменами. Але коли вони приїжджають сюди і починають знайомитися з особливостями нашого податкового, санітарного, ветеринарного та іншого законодавства, коли постоять в чергах з тими папірцями, то відразу їдуть назад. За кордоном з цим усім простіше.

– Чи вивчаєте Ви досвід закордонних центрів зайнятості?

– Співпрацюємо вже 4 роки з Люблінськими воєводством. Цього літа до нас приїздили польські колеги. Ми багато чому вчимося в них, але й вони у нас. Їх цікавить наша система захисту від безробіття. Вона дещо прогресивніша, бо ми маємо доступ до роботодавців, у нас є обов’язковою подача вакансій, загальнообов’язкове страхування.

– Про вашу структуру доводиться чути багато позитиву, особливо про діяльність започаткованих службою зайнятості «Агрошкіл», але є й негативні відгуки. Скажімо, нещодавно мені розповіли реальну історію з життя про те, як безробітний був направлений на навчання. Воно виявилося не зовсім якісним як для того, щоб до кінця опанувати професію, яка пропонувалася. Після навчання людину зняли з обліку і сказали: «Іди працюй, бо все вмієш». Але, як виявилося, насправді, людина з таким рівнем кваліфікації, не затребувана на ринку...

– Я про подібне чую вперше. Скарг від роботодавців на наших працівників не було. Роботодавці не мають підстав мені лестити. Працівники профтехосвіти кажуть, які наших студентів навчають з більшим задоволенням, аніж тих, які приходять до них вчитися. Наші клієнти знають, що таке залишитися без роботи і свідомо йдуть на навчання і хочуть здобути ту чи іншу кваліфікацію. Я особисто була присутня на відкритому іспиті газоелектрозварників, на які ми запрошували 5-7 роботодавців. Вони давали досить складні завдання, наші клієнти їх виконували.

Роботодавці дивуються, що за 6 місяців нам вдається досягти таких результатів. Люди мають мотив для навчання. З таких відкритих іспитів наших людей забирають на роботу. Той випадок про який ви розповідаєте, або виняток, або людина не хотіла вчитися. Не всі ж поїхали в Італію, бо треба ж вивчити італійську мову. Якщо людина не має бажання працювати, то вона завжди знайде винного і ним виявиться або центр зайнятості, або роботодавець. Але погодьтеся, хтось працює стюардесою, а хтось патологоанатомом...

– Колись Юлія Тимошенко пропонувала ідею про примусове виконання безробітними громадських робіт і лише за таких умов оплачувати їм допомогу. Відомо, що цього так і не запровадили, але в деяких містах такі новації започатковано як пілотні проекти. Як Ви ставитеся до цього? Є ж люди, які ні до Італії не їдуть, ні роботи в Україні не шукають, а сидять на місці, бо їм так зручно...

– Я не хочу прив’язувати цієї ідеї до Тимошенко. За ідеями завжди стоять якість помічники. Але ця ідея була не вдалою. Мені свого часу довелося відповідати на подібне запитання в Любомлі. Там жінка, яка пропрацювала все життя інженером, залишилася без роботи в солідному віці. Так сталося... Тоді також «гарячі голови» на «круглому столі» говорити про те, що треба безробітних посилати підмітати вулиці. Ця жінка запитала їх: «Ви хочете, щоб я працювала за начальника ЖЕКу?» Такі роботи не можуть бути примусовими. От я люблю підмітати. Якби мені довелося, то, мабуть, робила би й це. Але от швачки з мене не вийшло б. Це – не моє. На громадські роботи людина повинна давати згоду. Центр зайнятості – це не установа виконання покарань. Погано, звісно, якщо людина стоїть у нас на обліку і не сприяє своєму працевлаштуванню. Не добре і коли людина стоїть на обліку, має багато інших реальних доходів, але не відмовляється від соціальної допомоги. Ще гірше, якщо людина працює в тіні, а приходить до держави, бере ту копійку ще й з інших насміхається, мовляв, «я такий розумний». Чомусь мають мотиви та підстави так себе поводити. У нас були такі випадки, коли ми знімали з обліку, бо було за принципом «твоя моя нє понімаєт». Я йому: «Йди вчися, шукай, працюй», – а він: «Не робив і робити не буду». А що мені казати роботодавцю? Адже він є основним платником до Фонду. Є ж такі безробітні, що беруть роботодавців «на ізмор»: «Поставте відмітку, що я не підходжу для того, щоб у вас працювати». Якщо ж той бідний роботодавець не поставить такої відмітки, а візьме таку людину на роботу, то буде не радий.

Можливо, тих вакансій було б більше, якби не було таких прикрих випадків. Роботодавці кажуть, що буває на день по 15 людей, які просять відмови, а на роботу, в той же час, потрібні прибиральники, підсобники… Але прибиральником за 560 гривень треба працювати, а на біржі їх так просто дадуть.

– Що потрібно змінити в державній системі соціального захисту, щоб таких випадків не траплялося?

– Вдосконалення передбачено в антикризовому законодавстві. Якщо людина відмовляється від двох підходящих пропозицій, то її знімають з обліку. Кошти фонду не безмежні. Програма «Дотація», яка передбачала виплати роботодавцям не працює, на започаткування своєї справи, щоб знову таки пішли надходження до фонду, ми не платимо. Розмір допомоги по безробіттю збільшився, і кількість безробітних збільшилася. Ми не можемо працювати на проїдання.

– Багато експертів зараз прогнозують наплив китайської робочої сили на ринок праці України. Доводилося чути думку одного з роботодавців, який не проти взяти китайців на роботу. Він запевняє, що 5 китайців можуть виконувати роботу 20 українців. Так, ситуація може примусити деяких наших людей змінити своє ставлення до проблеми працевлаштування?


– У світових розкладах Україна є донором робочої сили для Європи, а Схід – визнаний донором робочої сили для України. Це має логічно відбутися. Китайське законодавство забороняє мати в сім’ї більше однієї дитини. Це ж не привід для анекдоту, а страшна річ. Вони виїжджають навіть з тієї причини, щоб змінити громадянство і вільніше почуватися в цьому плані, мати хлопчика та дівчинку, скажімо, а не тільки одну дитину. Ясно, що вони матимуть бажання наполонювати не тільки ринок праці, а й усю нашу територію.

– На Волині працюють іноземці?

– У нас офіційно працюють 120 іноземців. Вчора я розмовляла з громадянином Сенегалу, який хотів дозвіл на працевлаштування. Він – футболіст. Чи схаменуться наші люди від інформації про наплив робочої сили з-за кордону? Не думаю. Але ці люди створять конкуренцію на ринку праці. Волиняни це розуміють. Багато хто відпочивав у Єгипті чи Туреччині. Там пристойною зарплатою для багатьох вважається 20 доларів на місяць. А якщо цим людям запропонувати куток, харчування та спецодяг, то для них – «бомба».

– Багато молодих людей, у яких є діти, не можуть влаштуватися на роботу через проблеми з садочками . Цих закладів, як відомо, на Волині не вистачає. А є й інша проблема – графіки роботи дошкільний установ. Мамам наполегливо натякають, що дитину потрібно забрати до шостої години, а в неї у цей час тільки закінчується робочий день. Чи переймається центр зайнятості такою проблемою? Хоча, зрозуміло, що це не зовсім і ваша компетенція.


– У липні минулого року ми підбивали підсумки роботи служби зайнятості в області за 6 місяців. До нас приїхав голова ОДА Микола Романюк. Ми показали слайд з картою дитсадків області. Микола Ярославович запитав, який стосунок це має до служби зайнятості. Тоді ми вперше голосно заявили, що дитсадки – це серйозний придаток для служби зайнятості. Сьогодні бажаючих віддати дітей в дитсадок більше.

Мені приємно, що в кризовий момент триває будівництво Рожищенського центру зайнятості, який поки перебуває в приміщенні колишнього дитсадка. Його треба звільнити і відкривати там садок. Треба переглянути і режими роботи садків, можливо, варто вивчити питання про запровадження груп, які чергуватимуть цілодобово. От навіть ті наші підприємці, які на дві доби їздять до Хмельницького (я вже не кажу про закордон), змушені шукати або чужу людину, яка доглядатиме за дитиною, або вести її в чужу хату. Послуги державних установ викликають більше довіри.

– Якось на обласній нараді з сільськими і селищними головами Ви скептично висловилися стосовно вітчизняного телебачення. Ви казали, що ні серіали, ні розважальні проекти на кшталт «Танці з зірками» не спонукають людей до пошуку роботи. Якого телебачення хотіли б Ви?

–Я , до речі, дякую місцевим засобам масової інформації , що вони пишуть про успішних працьовитих людей, які досягли результатів своєю працею. Нам набридло слухати і читати про те, у що вдягнутий Ющенко і скільки коштує сумочка чи годинник Юлі. Мені це не цікаво. Я хочу, щоб і один , і друга виглядали по тих мірках, які відповідають їхнім посадам. Хай собі одягаються. Що краще, щоб президент або прем’єр-міністр вдягалися, як ми всі? Є ж якісь протокольні норми.

А по телебаченню найбільше дивлюся програми про подорожі та новини. Дивлюся різні канали, бо цікаво дивитися, як різні журналісти висвітлюють одні і ті ж самі події.

– Ви задоволені своєю нинішньою кар’єрою і чи маєте амбіції повернутися на хорошу роботу в Рожище?

– У моєму житті не було спокуси вибирати роботу. Призначали – туди і йшла працювати. Мені так добре. Стараюся робити так, щоб робота для людей, які працюють в очолюваному мною колективі, була важливим елементом їхнього різнобарвного життя. Часом, буває, що сперечаємося, часом сміємося. Не треба бути «зашуганими», не треба кричати, що все погано. «Как корабль вы назовете, так он вам и поплывет».

Розмовляла Оксана ЛУКАШУК

Джерело: ВН Прочитано - 2235 раз



Коментарі до інтерв'ю:


Додати коментар






Сервіси
  Афіша
  ТВ - програма
 

Медіа
  Фотогалерея
  Відео - Луцьк
 

...

Погода Луцьк
 


Погода в інших містах

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

 

Ми в Facebook
 




© 2007 - 2016 Топ Луцьк


Проект компанії:
Про портал | Правила порталу | Рекламодавцям

Промо | Партнери проекту | Робота у нас | Карта сайту | FAQ | Контакти