ТОП
  Новини
  Інтерв'ю
  Біржа праці
  Дошка оголошень
  Каталог підприємств
  Акції та пресс-релізи
  Статті та Аналітика
 

Довідник
  Про Луцьк
  Карта Луцька
  Міська тел. довідка
  Телефонні коди Волині
  Поштові індекси Волині
  Міський транспорт
  Розклад руху поїздів
  Розклад руху по АС-1
 

Інструменти
  Книги
 

Ми ВКонтакте
 


Підписка на новини

e-mail:
RSS RSS
 


Володимир Никитюк: «Місту треба розширятися»




Володимир Никитюк: «Місту треба розширятися»
Відомий волинський бізнесмен впевнений в ефективності урядових програм, які запровадили ніби й для реанімації будівельної галузі, але каже, що не розуміє правил, за якими вони діють. Із Володимиром Никитюком говоримо про нинішню ситуацію на будівельному ринку та про особливості вирішення земельних питань в обласному центрі. В Луцькій міській раді пан Никитюк очолює постійну комісію з питань земельних відносин та земельного кадастру.

- Володимире Сергійовичу, для чого Ви стали депутатом Луцької міської ради? Що змушує успішних бізнесменів йти в місцеву політику?

- Ми багато будуємо, відповідно, займаємося питаннями землі. Земельні ділянки завжди потрібні для будівництва. Тому, щоб знати, які землі є в місті, де можна будувати, довелося йти в міську раду. Тим більше, я на цьому розуміюся.

Коли було засідання фракції і визначали, хто в якій комісії працюватиме, то я наполіг на земельній комісії. Пізніше мене обрали її головою. Сьогодні я знаю, де є земля, кому вона належить, де можна будувати. Я володію ситуацією.

- Ваша відвертість дає право робити висновки, що Ви не приховуєте того, що Ви пішли в міську раду тільки задля того, щоб лобіювати інтереси свого бізнесу.

- Для свого бізнесу я отримав землю ще при попередній владі. Управління капітального будівництва виділило мені її для забудови. Я на тих землях, які взяв тоді, будую до цих пір. Нових земель я не брав, бо економічна ситуація є такою, що треба добудовувати те, що є. Але головою земельної комісії мені бути дуже цікаво, бо я бачу яка ситуація із землею. Є багато несправедливості.

- В чому ж, по-вашому, ця несправедливість проявляється?

- Може й недоречно говорити таке в цьому інтерв’ю, але процитую героя одного з фільмів: «Всьо украдєно до нас». Сьогодні в місті дуже мало землі. Раніше її просто пороздавали. Ті землі стоять у чагарниках, на них ніхто нічого не хоче робити. Люди взяли ту землю просто так – на всяк випадок, а тому вони в запустінні. Ми ж прийняли на сесії рішення, яке передбачає, що в тому випадку, якщо на земельній ділянці упродовж трьох років ніхто нічого не робить, то ділянка може забиратися. Я говорю про ситуацію, коли землю виділяли безкоштовно, або віддавали в оренду. Є й землі, за які проплачені гроші, але на них не будують. З аукціонів земельних ділянок фактично ніхто не купував, бо наша бюрократична машина передбачає, що для цього більше як півроку треба займатися різними документами. Тим більше, зараз криза, і земельні ділянки нікого не цікавлять.

- В ті часи, коли виділялась земля для Вашого бізнесу, її було складно отримати? Хабарі платили?

- При минулій владі вільні земельні ділянки не продавалися з аукціону. Землі було багато: 55-й мікрорайон, 40-Ж мікрорайон. Тоді навпаки – заохочували і казали: беріть, будуйте, бо місту треба квартири. Ми платили через управління капітального будівництва згідно з договором 1%. Це дуже мала цифра на сьогодні. В нас не було такого, як у Києві, що якийсь процент треба було квартирами віддавати. Раніше нам землю роздавали. Головне було дати їй раду. Ситуація була такою: тобі виділяли землю, ти зробив проект, потратив гроші. Але вже, коли викопав котлован, люди самі несли гроші за квартири, для того щоб мати житло. Тобто при нормальній рекламі і підходах ми працювали за людські кошти.

Але дуже багато таких інвесторів набрали землі і не можуть добудувати того, що розпочали. Знаю, що через УКБ набрали по 5-6 га землі, але там абсолютно нічого не роблять.

- Не так давно в місті розслідували кримінальну справу, порушену проти депутата міськради Дмитра Москвича через підозру в хабарництві. Відомо, що йшлося про земельне питання. Ви свідчили у Волинському апеляційному суді, коли слухалася ця справа і повідомили, що обіцяли посприяти у виділенні земельної ділянки, про яку йшлося у справі, на прохання пана Москвича. Хто ще з депутатів міськради звертається до Вас з проханням посприяти у вирішенні земельного питання? 

- Майже всі. Але я маю сказати, що ніхто не звертається з якимись незаконними діями.

- Але ж виходить, що для того, щоб купити земельну ділянку в місті, чи взяти землю в оренду, варто завести дружбу з кимось із депутатів міськради?

- Не те, що завести дружбу, але має бути якийсь конкретний чоловік, який щодня цим питанням займатиметься. Якщо ж такої людини немає і все триває згідно з процедурою, то варто розуміти, що це триватиме роками. Це маса документів, висновків, погоджень. А ще, якщо ти хочеш щось там будувати, то треба замовити експертизу з відділу археології, який виїде на місце, потім місяців три розглядатиме твоє питання і після цього оголосить, що десь, колись, тисячу років тому тут було поселення. А щоб пересвідчитися, було воно чи ні, треба заплатити шалені гроші. Не знаю навіть, звідки вони беруть такі цифри. Тому люди підходять і просять посприяти, щоб це все пройшло без тріщин, щоб ті папери не розглядалися роками в кабінетах. Робиться оперативний супровід паперів, щоб вони не залежувалися.

Якщо питання законне, нема претензій зі сторони земельного управління та управління архітектури, воно попадає на комісію та сесію. Але ж може бути й таке, що депутати не проголосують. Трапляється, кворуму нема. А буває, що депутати прийшли, але деякі з них голосувати не хочуть саме по цьому питанню, бо настрій поганий, хтось почув прізвище, з яким він в дитинстві чи юності мав якісь неприємні стосунки… Та людина не голосує, ще й колегам своїм може сказати не голосувати. Питання може по півроку протягуватися через сесію.

- Супровід документів, про який Ви вели мову. Скільки грошей він коштує?

- Як можна так говорити? Підходить знайомий чи депутат і каже: «Поясніть всім, що це питання – законне». Дуже багато людей на цьому просто не розуміються.

Були випадки: скажімо, людина взяла землю в оренду, на цій землі стояла її приватна власність. Згідно із законом та земельна ділянка повинна належати тій фізичній особі чи фірмі, чия власність стоїть на цій землі. Але якщо депутати починають кричати: «Не давайте цю землю в оренду, а давайте продамо на аукціоні тому, хто дасть більше грошей», - то це дає право стверджувати, що такі депутати не розуміються на земельному законодавстві.

- Чи справедливим є вирок суду у справі Москвича?

- Один мій знайомий із міськради сказав, що в нас є суд, який виносить вирок іменем України. Це має бути закон для всіх. Останню крапку, звісно, поставить Верховний суд. Ми можемо на вулиці, в кафе, будь-де розмовляти про що завгодно, але суд є суд.

- Сьогодні багато дискусій навколо Генерального плану забудови Луцька. Ви казали, що землю фактично роздали при попередній владі. З новим генеральним планом та зміною меж обласного центру нові вільні земельні ділянки з’являться?

- Ні. На сьогодні сільські ради на 99,9% продали землі, які перебувають у приватній власності. Ці землі комусь належать. Якщо місто колись і розшириться, то вільних земельних ділянок воно не матиме. Зміниться лише статус сільгоспугідь, бо в місті таких земель бути не може. Можливо, колись там і можна буде будувати, але й там є свої нюанси. І земель таких в нас дуже мало. Ті ж сільські ради потрохи позмінювали статус сільгоспугідь, щоб мати що продавати під забудову поблизу обласного центру. Сільські ради розвивалися за ці кошти і розбудовували свою інфраструктуру.

Але генеральний план приймається на перспективу. Малі міста мають зовсім інше фінансування з Києва. В більшому місті залишається більше грошей, інший розподіл податків. Всі, звісно ж, хотіли би, щоб місто росло.

- Для Вас як будівельника є різниця, де будувати: на території міста чи сільської ради?

- Абсолютно ніякої різниці немає.

- Перспектива багатоквартирної забудови є в селах, наближених до Луцька?

- Звичайно.

- Так у селах людям хоч компослуги будуть дешевші...

- Місту треба розширятися.

- Промислову забудову в місті є де здійснювати?

- В районі ДПЗ будуватиметься паперовий завод. Принаймні, в інвесторів були такі наміри до кризи. Більше ж ніхто не купував землі з намірами будувати підприємство. В районі КРК чи меланжевого комбінату така земля є, але вона нікому не потрібна.

- Уряд запровадив кілька програм для сприяння розвитку будівельної галузі. Ваше підприємство є учасником цих програм?

- На сьогодні ніхто толком не розуміє, що то за програми і як вони мають працювати. Н-і-х-т-о! Ми здавали документи в облдержадміністрацію і їх надсилали до Києва. Обіцяли підтримку держави до 70%. Потім мінялися правила. Ми брали участь в аукціоні недобудованого житла, який відбувався в Києві. Там перемогли три волинські структури. Нам сказали, що будуть давати дешеві кредити людям на 25 років. Ціна квадратного метра – 5880 гривень. Так було прописано.

Через тиждень після аукціону коштів не з’явилося. Потім з’явився дзвінок з Києва. Нам сказали, що дуже добре, що ми перемогли на аукціоні, але продайте житло за ціною 4000 гривень за квадратний метр. При цьому йшлося про готове житло з сантехнікою та усім іншим. Якщо ми просили грошей, щоб мати можливість добудувати, то звідки в нас з’явилося готове житло під ключ? Яка це допомога? Ніхто, звісно ж, на це не повівся. Тим більше, що 4000 гривень за квадратний метр – це дешевше собівартості. Ми не можемо працювати собі у збиток. Нам не вистачить грошей закрити кредити.

- Зараз у Вас житло продається?

- Потроху. Небагато, але продається.

- Ціни на Ваші квартири впали у зв’язку з кризою?

 - Ціни не впали ні у кого. Ми живемо в Україні, а ціна в гривнях залишилася.

 - Чому в Україні таке дороге і, в більшості, не доступне житло? Ми маємо європейські ціни на житло, не маючи європейських доходів.

- Ми продаємо дешевше за всіх – 5700-5800 гривень за квадратний метр. Тоді ж, коли ми будували це житло, то ціни на будівельні матеріали піднімалися кожного тижня. Як із дорогих будматеріалів можна побудувати дешеве житло? Коли ми будували перший комплекс, то ліфт коштував 70 тисяч гривень, а два роки тому – 120 тисяч.

- Ваш бізнес якимось чином пов’язаний з державною політикою?

- Якби працювали ті програми, які затверджені, то було б легше. Ми могли б завершити те будівництво та розпочати нове. Зараз тими грошима, що ми маємо з продажу, закриваються кредити. Тобто нічого нового не будується.

Ну, в мене до того ж багатопрофільний бізнес. Я можу взяти кошти з інших структур. А тим, хто займається чистим будівництвом і продажем квартир, сьогодні дуже важко.

- На скільки чесною є конкуренція в будівельному бізнесі Луцька?

- Чесно? В нас таких інвестиційних структур, які займаються будівництвом і про які всі знають, – до десятка. Коли була будівельна ейфорія, то багато фірм раптом стали будівельниками. Але прийшла криза, і стало трохи складніше працювати. Ті фірми вимерли. Але ж хтось із них узяв у людей гроші і почав будувати. Сьогодні про це ще може й не надто відомо, але в місті є структури, які повторили історію «Еліта-центру». Це не один, не два і не три будинки, в яких люди мали отримати житло ще три роки тому. На сьогодні вони не можуть отримати коштів назад.

- Сьогодні є багато нарікань на якість новобудов. Людей, як правило, влаштовує планування, але вони розповідають, що часто в квартирах холодно, є проблеми з комунікаціями. Вам доводилося чути такі скарги на житло, яке будує ваше підприємство?

- Скажу чесно, коли ми будували перший комплекс і були піонерами в будівництві, то мали такі нюанси, про які ви говорите. Ми на цьому не розумілися і працювали за проектами, які нам креслили. Потім стали розробляти самі проекти. Хоча 90% будівельників і далі працюють за тими проектами, які були раніше.

Я , до слова, сам чотири роки тому купив квартиру в Києві, яка була побудована із запізненням на три роки. Минулого тижня я її вперше побачив, то хочу сказати, що Луцьк по якості будівництва виглядає набагато краще. А будувала знаменита будівельна організація «Познякижитлобуд». У нас «шабашними» будують краще.

- Квартира дорога?

- Не те слово. Вона розташована в Печерському районі Києва, в центрі. Її добудували будь-як. Коли починаю запитувати де те, чи інше, то мені відверто кажуть, що це поставлять через півроку і натякають, щоб сам зробив. Навіть лічильники відсутні. Коли в нас комунікації йдуть до ванної, в туалет та до кухні, то там це все відсутнє. В кутку ванної є труби, і нам сказали: якщо треба, то під’єднуйтеся до тих труб і ведіть куди хочете.

- Так і до аварій недовго?

- А коли я приїздив минулого разу, то так і не потрапив, бо хтось підключався, було все залито і все плавало.

- Ви придбали житло в Києві, то, значить, скоро матимете київську прописку?

- Ні. Це квартира для доньки. Вона вступила в Київ до університету, ми вирішили купити квартиру. Те житло тоді тільки починало будуватися. Думали, на останніх курсах вона житиме в своїй квартирі. Вона вже закінчила університет, а житло тільки збудувалося. Зараз, після розподілу, вона працюватиме у Міністерстві закордонних справ, тому житло їй однаково потрібне.

- Як у Вас складаються стосунки з Вашим колегою по міськраді Русланом Вайманом, який, правда, належить до іншої фракції, але є так само будівельником та працює в одній комісії з Вами?

- Ми не лише в одній комісії. Ми будуємо житло разом. Наші житлові комплекси поруч знаходяться. В мене було багато землі для будівництва, і в нього – так само. Він узяв ще пару гектарів, бо є будівельником із великим стажем. Але сьогодні, наскільки мені відомо, він не знає, що з тією землею робити. Навіщо будувати нове, якщо не продається готове? Сьогодні тема конкуренції відсутня, бо нікому нічого не потрібно.

- Цими днями будівельники відзначали професійне свято. Що ви хотіли побажати собі та своїм працівникам в такий день?

- Зараз – не простий час. Дуже хочу, щоб зберігся колектив.

- Вам довелося когось звільнити?

- Ми нікого не звільняли. В мене багатопрофільний бізнес. Мої працівники можуть виконувати по декілька робіт. Їх не так багато. В мене нема такого, щоб у відділі сиділи по 5-6 чоловік. Але навіть попри кризу в мене все працює, як годинник. Ніхто ніколи не скаже, що я когось обманув у цьому місті, чи щось пообіцяв, а не зробив.

- Купити у Вас квартиру для багатьох людей – розкіш. Що Ви вважаєте розкішшю для себе і в чому полягають Ваші життєві цінності?

 - Ми, слов’яни, відрізняємося від американців. Ті виростили дітей, пустили у світ, і після того проблеми дітей і внуків їх не цікавлять. Я живу для дітей та внуків. Я об’їздив весь світ, був в Афганістані. Все бачив: і кров, і розкіш. Приїхав додому, виросли діти, підростають внуки. Я хочу, щоб вони не відчували того, що довелося мені. Парадокс цього життя полягає в тому, що я сьогодні продаю квартири, хоча сам десять років винаймав житло.

Розмовляла Оксана ЛУКАШУК

Джерело: ВН Прочитано - 5164 раз



Коментарі до інтерв'ю:


Додати коментар






Сервіси
  Афіша
  ТВ - програма
 

Медіа
  Фотогалерея
  Відео - Луцьк
 

...

Погода Луцьк
 


Погода в інших містах

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

 

Ми в Facebook
 




© 2007 - 2016 Топ Луцьк


Проект компанії:
Про портал | Правила порталу | Рекламодавцям

Промо | Партнери проекту | Робота у нас | Карта сайту | FAQ | Контакти