ТОП
  Новини
  Інтерв'ю
  Біржа праці
  Дошка оголошень
  Каталог підприємств
  Акції та пресс-релізи
  Статті та Аналітика
 

Довідник
  Про Луцьк
  Карта Луцька
  Міська тел. довідка
  Телефонні коди Волині
  Поштові індекси Волині
  Міський транспорт
  Розклад руху поїздів
  Розклад руху по АС-1
 

Інструменти
  Книги
 

Ми ВКонтакте
 


Підписка на новини

e-mail:
RSS RSS
 


Олег Кіндер: «Перекривати дорогу, робити галас — це просто обман людей, збурювання суспільства і підливання масла у вогонь»




Олег Кіндер: «Перекривати дорогу, робити галас — це просто обман людей, збурювання суспільства і підливання масла у вогонь»
Місто залізничників стало детонатором вибухонебезпечної ситуації не лише для Волині, ледь не цілої Європи! Пікетами й перекриттям автошляхів ковельчани намагаються привернути увагу до екологічного лиха, що спіткало їхнє місто, а саме – створення загрозливої ситуації на підприємстві Ковельський санветзавод, який вже тридцять літ переробляє органічні рештки. Скільки пам’ятаю, стільки про цей завод влада говорила. Говорила і… нічого не робила. Поки цієї зими і весни ситуація повністю не вийшла з-під контролю. Багато хто з волинян, і не тільки, у період великодніх і травневих свят змушені були корегувати маршрути своїх поїздок через блокування доріг, а фраза «Ковель заблокований» стала ледь не сакраментальною. Тому наша остання розмова з Ковельським міським головою Олегом Кіндером, яку планували різновекторною, мимоволі «крутилася» довкола теми номер один, від вирішення якої залежить життєдіяльність та екологічна безпека Волині.

 — Пане Олеже, сакраментальне: чому? Чому стільки часу було втрачено й нічого не робилося, аби не довести ситуацію до того, що маємо?

— Так не можна казати, що нічого не робилося. Ми вже 7 років боремося з цим заводом. Коли я став міським головою, щорічно приймали по два-три звернення до ВР, КМ, ОДА, обласної ради в частині реанімування даного об’єкту. Працюючи ще начальником екологічної  інспекції, розумів, що це стратегічно важливий об’єкт для цілого регіону. І коли став міським головою Ковеля, почали думати, як дати друге життя цьому заводу. Були певні напрацювання. Хоча на наші звернення отримували відписки. Реакція була з боку керівництва області, тоді ще працював Борис Клімчук головою ОДА, а його заступником був ще один ковельський виходець Віталій Карпюк. Саме тоді було прийнято рішення про співфінансування заводу з обласного і міського бюджетів. Зверталися і до КМ про виділення коштів з держбюджету. Проектно-кошторисна документація була розроблена самим підприємством. Ковельський санветсзавод був тоді відокремленою самостійною структурою і можна було робити щось. Але розпочалося реформування самої галузі, наш завод став структурним підрозділом ДП «Укрветсанзавод», тобто вже не мав своїх рахунків. І згідно з бюджетним кодексом ми не змогли профінансувати заплановані заходи ні з обласного, ні з міського бюджетів. Все зависло в підвішеному стані. На подальші наші звернення приходили чергові відписки. Було прийнято рішення обласної ради звернутися до КМ і ВР. І в 2106 році таке рішення облрада прийняла. Але все залишилося лише на папері.

— Тобто для остаточного вирішення проблем ветсанзаводу треба було пролобіювати його інтереси на найвищому, київському рівні? І це в першу чергу мали робити народні депутати?

—Так. Коли по 21 округу балотувався Ігор Гузь, він обіцяв ковельчанам, що коли стане народним депутатом, буде лобіювати закриття ветсанзаводу. Він тоді вибори програв, але в наступну каденцію став нардепом, хоч і на іншому окрузі, але він волинський депутат! І має  всі повноваження. Сьогодні Ігор Гузь є в більшості, яка затвердила склад уряду і сьогодні саме більшість має вирішувати це питання. Мені  дивно, що він критикує уряд, за який сам голосував, бюджет, за який теж голосував. І пропагує формат непокори, перекриття доріг і т. п. Міська рада приймала звернення й до наших нардепів, від Гузя ми отримали таку ж саму відповідь, яку отримували впродовж семи попередніх років на кшталт «так, це буде прийматися, буде вирішуватися, буде, буде, буде». Практично ніяких реальних речей.

— Тридцять років завод працює, але чому питання його діяльності стало таким гарячим і збурливим саме сьогодні?

— Наприкінці минулого року на заводі відбулася зміна керівництва. До того директором був ковельчанин. Розмовляючи з ним вже після його відставки, я питав, чому він звільнився. Бо не побачив прогресу у частині фінансування підприємства. Там можна було щось зробити при рівні фінансування мінімум 1 мільйон гривень. Коли поставили нового керівника, вихідця з Донецька, теж зустрічався з ним. На перших же зустрічах він почав говорити про виділення коштів з міського бюджету для придбання обладнання. Я йому чітко пояснив, що бюджетним законодавством це заборонено, ми не зможемо цього зробити, бо підприємство державне. Пояснив людині тонкощі бюджетного законодавства, що можна, а що не можна зробити. Якісь кроки з розвитку інфраструктури можна робити за рахунок місцевого бюджету, але крім того, що відноситься до основних засобів підприємства. В основному питання звучало так: «Дайте денег». Просто так «дайте денег» – і все. Без ніякого конкретного плану. Це вже схоже на шулерство, даруйте. Це ж не Остап Бендер просить гроші. І він із січня, практично за три місяці, ночами в закритих машинах прийняв 3,5 тисячі тонн відходів на утилізацію з інших областей, що само по собі є злочином.

— Може він так місту помстився, що не дали грошей?

— Це не помста. На 99 відсотків переконаний, що це було тупе заробляння грошей. Не більше і не менше. Думаю, він навіть не усвідомлював, чим це може закінчитися. Перед тим, як його подали в розшук, я з ним спілкувався і питав, як він збирався вийти із цієї ситуації? Є ж голова у чоловіка на плечах. «Я не думал, что так получится», — відповів. Тому це було банальне заробляння грошей.

— Міська влада абсолютно не знала, що відбувається на заводі і що туди завозяться таємно відходи з інших областей?

— Абсолютно. Повірте, дізналися про це зовсім випадково. Мені в неділю зателефонували мешканці і сказали, чи знаю я, що стоять фури з львівським сміттям і заїжджають на ветсанзавод? Зізнаюся, не зовсім повірив, бо трохи інша специфіка виробництва на цьому заводі. Але мій дзвінок начальнику поліції, перевірили, і виявилося, що це не львівські автомобілі зі сміттям, а з органічними відходами. Було прийнято рішення з понеділка перевірити, чи багато таких відходів було завезено на завод. Чому навіть мешканці, які живуть за двісті метрів від заводу, не знали, що туди завозиться? Бо робилося це вночі. Нас просто поставили перед фактом. Сьогодні згідно з чинним законодавством органи місцевого самоврядування відповідають за охорону навколишнього природного середовища, але в межах своїх повноважень. Тобто вивіз сміття з вулиць чи інших моментів, коли ми маємо право і зобов’язані вирішувати. Але втручатися в роботу державного підприємства ми не маємо права.

— А державна екологічна інспекція?

— Вона робила перевірки. Востаннє наприкінці минулого року їх перевіряли.

— І тоді ситуація ще не була загрозливою?

— Абсолютно ні. Ті шкури, що були завезені двадцять років тому, вже перегнили і ніякої загрози не становили. Хіба в частині неприємного запаху. Негативного впливу на навколишнє середовище вони не мають, є висновок лабораторії щодо безпечності даних відходів. Це органіка, яка перегнила, і практично говоримо про органічні добрива. Біду чоловік зробив, що за два з половиною місяці була прийнята така кількість відходів. Хотілося б наголосити на інформації, яку розповсюдили деякі ЗМІ, що там є  відходи, заражені  чумою і т.п. Це абсолютна брехня, бо це відходи боєнь, тобто відходи сировини, яку використовують ковбасні заводи і цехи. Тому говорити, що там є чума чи ще щось — нісенітниця, це інформація, яка збурює населення і є неправдивою. І дуже дивує, що народний депутат сприяє поширенню цієї неправдивої інформації. Народний обранець мав би відповісти за такі речі. Він показував пачку документів, що люди, які живуть у районі ветсанзаводу, хворіють на онкозахворювання. Хоча середньостатистичні дані по онкопатології в інших районах набагато вищі. Я не кажу, що там все так добре. Але не можна так безвідповідально маніпулювати такими речами.

— Тобто прямого зв’язку між рівнем онокозахорювань і діяльністю ветсанзаводу не встановлено?

— Немає. Є просто дані про захворюваність. Говорити про вплив цього підприємства на життєдіяльність людей немає підстав. До речі, люди, які живуть за двісті метрів від заводу і які побудувалися там ще в радянські часи, на кордоні з заводом мають городи і садять там всю городину, яку споживають. Виходить, що п’ють погану воду, але їдять смачну картоплю, яка може нести ще більшу загрозу, ніж вода? Коли ми розробляли з ОДА заходи щодо ветсанзаводу, то  одним із пунктів було створення захисної лісосмуги між житловими будинками і самим заводом. І ця смуга мала пролягти по тих городах. Місцеві мешканці категорично заявили:«Ні. Ми споконвіку обробляємо цю землю, це наше». І сьогодні сказати, що несе більшу загрозу: споживання вирощених там продуктів, сморід чи вода, яку споживають — сказати важко.

— У радянські часи цей завод працював, напевне, на ще більшу потужність, і теж смерділо…

 Однозначно, тоді перероблялося набагато більше відходів. Тільки один Ковельський м’ясокомбінат, який поставляв продукцію в Ленінград, Москву, скільки їх давав. У колгоспах були ферми, худоби  в області багато. Розв’язання цієї проблеми бачу на рівні тільки держави. Чому? Ще раз наголошую: мова йде про державне підприємство, втручатися в роботу якого місцева влада не має права. Система ветсанзаводів має не тільки ковельську філію, а розгалужену мережу по всій Україні. Це стратегічні підприємства, які відповідають за безпеку в усіх регіонах. Сьогодні кажуть: а чому не вивозяться відходи з Ковеля на інші заводи? Вивезено біля 80 тонн кісткових відходів на Костопільський завод, який  працює стабільно, має свої договори, але переробити може не більше, ніж може. 

Згідно зі статутом ветсанзаводу, його засновником є Укрпродспоживслужба, тобто колишні ветеринари, де теж пройшла реорганізація. І коли ми говоримо, хто мав би контролювати роботу заводу, то відповідь очевидна: Укрпродспоживслужба, яка повинна мати на заводі свого лікаря, який погоджує і підписує документи про походження сировини. З січня, наскільки я маю інформацію, ветлікар із заводу розрахувався і ніхто не контролював, яка сировина заводиться на завод. Тобто стався збіг кількох несприятливих обставин, що й привело до сумного результату. Заробив гроші чоловік, який сьогодні в розшуку, відкриті кримінальні справи. Та ковельчанам від того не легше. Як вирішити цю проблему? Вивезти все й утилізувати за технологіями, які на сьогодні є. Тобто переробити в борошно, в органічні добрива. Поки що рятує трохи температура, що немає спеки. Якщо буде вище 20 градусів, ситуація стане складною.

— Що робить міська влада сьогодні?

— Засідала комісія із надзвичайних ситуацій міської ради. Попередньо визнано ситуацію із ветсанзаводом надзвичайною ситуацією місцевого значення, хоча робити цього наша комісія не має повноважень. Ми, якщо відверто, просто схитрували. Бо якби прийняли звичайне звернення і надіслали, то знов отримали б ще одну відписку. А так рішення комісії з надзвичайних ситуацій Ковельської міськради спрямовано у центральні органи влади, зокрема в ДСНС, а також на регіональну комісію з надзвичайних ситуацій. І згідно з чинним законодавством вони змушені розглянути наше рішення. Хоча рівень надзвичайної ситуації може визначати лише експертна комісія ДСНС. Ми чекали її висновку майже місяць. Тепер воно є, і ситуацію з ветсанзаводом у Ковелі кваліфіковано як НС місцевого значення. З перших днів ми почали завозити мешканцям питну воду. У міській раді створено робочу групу, затверджено на позачерговій сесії програму  з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації. Є домовленість з головою ОДА Володимиром Гунчиком про співфінансування цієї програми з обласного бюджету у межах 500 тисяч гривень. Ще 300 тисяч — з міського бюджету. Це ті кошти, які ми могли використати для технічної сторони ліквідації наслідків екологічного лиха. Це земляні роботи, автомобілі, завантаження, розвантаження, дегазація, дезінфекція і т. д. До мого здивування, обласна рада не взяла участі у співфінансуванні цих робіт. Нам сказали: «А ви нам доведіть, що ці кошти потрібні і для чого вони потрібні». Від нас вимагають надати перелік підприємств із графіком вивозу відходів. Графік, звичайно, є, він затверджений, але погоджено вивезення лише  300 тонн. Інші заводи відмовляються приймати ковельські відходи. Тільки кістку погодилися прийняти, і ми вивезли всього 60 тонн. Тобто ми не можемо все прорахувати. А на які заводи возити? Одна справа, відрізок  дороги Ковель-Костопіль, і зовсім інша відстань до Вінниці, наприклад. Або інший момент: Укрпродспоживслужба надала нам технологію спалювання на відкритій місцевості. Ми не можемо прорахувати вартість цих робіт, бо не знаємо, куди возити, на яку відстань, бо це теж різна вартість. Тому надати розрахунки із конкретними цифрами поки складно.

— Інші українські заводи відмовилися переробляти волинські відходи. Їм не дозволяють технічні можливості?

— Саме так. Є  заводи, де технічний стан набагато гірший, ніж ковельського.

— Фактично Ковель мимоволі став заручником, як свого часу Львів став заручником свого сміття, і досі ним залишається…

— Це геть інші речі. Не хочу абсолютно нічого поганого говорити про Садового. Але мер, який два терміни керує містом, добре знав ситуацію з полігоном, який є комунальною  власністю, тому проблему треба було вирішувати якимось чином. А тут ми говоримо про державне підприємство. Держава, яка має повноваження і функції контролю, яка, власне створювала це підприємство для того, щоб не було отаких надзвичайних ситуацій, і створила проблему. Саме вона має всі повноваження в частині фінансів, і технічних можливостей, щоб вирішувати це все. Сьогодні навіть не головне питання, хто винен. Як вирішити — ось що головне.

— Дивна дещо ситуація складається: не вивозили відходи — погано. Почали вивозити — знову у соцмережах рейвах, бо вивозять. Куди ж їх подіти? У космос відправити? Не випаруються ж вони…

— От ви щось вирішуйте! Не встигаємо навантажити автомобіль, як всі знають, куди він їде, і вже там стоять пікети з вимогами й претензіями «а чому ви везете до нас, а не в інше місце?» А в інше місце куди?

Ще раз повторюся: мова йде про органічні відходи, тільки їхня концентрація дуже велика. І якби агрофірми взяли б їх для компостування — мали б безплатну органіку. Але для цього потрібно прийняти на себе удар у форматі непопулярних кроків, бо хтось там сказав про зараження чумою і т. п. Ми маємо  аналізи грунтів із ділянок, розташованих біля заводу, і не виявлено навіть перевищення рівня нітратів. У воді перевищення є, але коли це сталося, 5 років тому чи 10 — ніхто не  знає. Бо моніторингу по роках ніхто не проводив.

— Хоча споживслужба мала б моніторити ситуацію…

— Дуже правильно кажете. І сьогодні держава повинна вирішувати це питання, а не органи місцевого самоврядування. І коли говорять, що я мало зустрічаюся з людьми, мало пояснюю, то, на моє переконання, головне сьогодні — не говорити, а робити хай маленькі, але реальні кроки до практичного вирішення проблеми. Бо перекривати дорогу, робити галас — це просто обман людей, збурювання суспільства і підливання масла у вогонь. Я питаю у наших народних обранців прості речі: чому фінансування Ковельського ветсанзаводу немає у держбюджеті окремим рядком? Вони голосували за цей бюджет. Чому Ігор Гузь не пролобіював фінансування цього підприємства? Це і є його повноваження. А приїхати, влаштувати дешевий фурор і знов  поїхати — діло нехитре.

— Власне, тепер це і не його виборчий округ. Може, збирається на майбутніх парламентських виборах знову у Ковелі балотуватися?

— Не знаю. Краще у нього спитайте. 

— З технологіями, за якими перероблятимуться відходи санветзаводу, остаточно ще не визначилися?

— Не визначилися. Для мене основне питання — покажіть земельні ділянки, куди можна возити.

— У вас донедавна були різні точки зору із головою ОДА Володимиром Гунчиком на вирішення проблеми. Голова виступав за  те, щоб завод залишився працювати, ви були за повне його закриття. Думки своєї не змінили?

— Не зовсім так. Коли я працював ще начальником державної екологічної інспекції, тоді стояв і стою на позиціях державницьких в цьому питанні. Усвідомлюючи стратегічну важливість таких заводів, ми маємо  розуміти, куди підуть відходи ковбасних цехів, курників, інших підприємств. Бо будь-яке підприємство, що не має договору із ветсанзаводом, не має права працювати. Щоб можна було проконтролювати, скільки м’ясної сировини перероблено, скільки відходів, аби можна було контролювати, чи не вивозилося щось нелегально у ліси, кар’єри чи інші місця. Тому я – за  роботу такого заводу. Але за роботу у сучасному форматі. Коли ж всі ці роки ми отримували самі відписки, коли держава відмежувалася від вирішення проблеми — місто це не може влаштовувати. Тому даний об’єкт, на моє переконання, потрібно закривати. Оскільки обладнання старе, приміщення старі, територія захаращена, не відповідає абсолютно сьогоденню, тим паче, коли говоримо про санітарну зону в 1 кілометр, а там за 200 метрів є будинки, де живуть  люди. Через те стою на позиції — треба вибрати земельну ділянку і збудувати новий сучасний завод із сучасними технологіями, із сучасними фільтрами. Якщо це дати бізнесу, то люди зароблятимуть гроші й матимуть ще й прибутки. А те, що держава кинула підприємство на самовиживання, є неприйнятним. Тому я категорично за закриття заводу. Всі документи необхідні вже подані у Кабінет Міністрів. 

Ще одне важливе питання: а куди поїде те, що мало їхати в Ковель? Маю на увазі, куди їхатимуть нові волинські відходи? Укрпродспоживслужба мала б дати розпорядження про переукладання договорів підприємств із тими заводами, що прийматимуть їхні  відходи. Такого документу, на жаль, ще немає.

— Не станеться так, що буде все це валятися по лісах, кар’єрах, полях, як показують часом жахливі сюжети з  інших областей?

— Отож- бо! Більше, ніж переконаний, що так і буде.

— Ваш попередник у кріслі міського голови Ковеля, а нині заступник голови ОДА Сергій Кошарук пообіцяв навіть піти у відставку, якщо за кілька тижнів не вирішиться проблема санветзаводу. Термін давно минув…

— Мене це теж здивувало. Бо людина мала б фахово оцінювати ситуацію. І рівень фаховості мав би визначатися рішеннями робочої групи з вирішення цієї проблеми. А щодо його заяви…  Не хотів би її коментувати. Багато емоцій довкола цих подій. Але влада через ЗМІ з перших днів мала б спростувати недостовірну інформацію про «чуму», про високий рівень захворювання на рак у Ковелі, багато інших речей, що є звичайним популізмом і не більше. Я ще раз кажу: не хочу давати оцінку Сергію Дмитровичу і чому він прийняв рішення піти у відставку, якщо до якогось там числа не вирішиться питання ветсанзаводу — це  краще у нього запитати.

— Оперативний штаб блокадників теж розмовляє мовою ультиматимумів і обіцяв перекрити дорогу до Євробачення, а вас і голову ОДА відправити у відставку, якщо до 7 травня питання заводу не буде вирішено…

— Дорогу можна перекривати не тільки до Євробачення, а до Нового року. Тут є два моменти: популістичні й реалістичні, про які говоримо. Ми як органи місцевого самоврядування робимо свою роботу і тягнемо того плуга, якого зобов’язані тягнути. Чи є звинувачення на мою адресу, чи немає, — стараюся на це менше звертати уваги.

— Парадоксальна ситуація: у Ковелі реально біда. І громада під час біди мала б гуртуватися. А бачимо, що все навпаки. Люди в інших районах бунтують, не хочуть ковельських відходів на своїй землі. Політики на свій бік тягнуть, кожен шукає якісь дивіденди у цій ситуації, хтось заробляє бали на майбутні вибори, хтось бачить себе у кріслі мера. Це  наша українська жаба? Невже біда не гуртує?

— На жаль. Це є наша біда, спільна біда. Не Кіндера і не Гунчика, а громади.

— Яка ситуація з Ковельською вузловою лікарнею, де мають зробити хоспіс?

— Умиваю руки. Обласна рада вже прийняла своє рішення. Пропозиції, подані мною два роки тому, на 100 відсотків вирішували цю  проблему. По-перше, забезпечували працевлаштування 70 відсотків працівників вузлової лікарні у Ковельському ТМО. Ми мали таку можливість. По-друге, створення центру первинної медико-санітарної допомоги для Ковеля-2 на базі поліклініки лікарні і створення стаціонару. На превеликий жаль, втрутилася політика. Мене почали звинувачувати, що я хочу забрати собі всі приміщення, землю і все решту. Політика популізму, політика руйнування і набирання балів призвела до того, що дане підприємство сьогодні абсолютно нікому не потрібне. Воно увійшло як структурний підрозділ до складу обласного хоспісу. Хай би хтось приїхав і побачив, як воно працює. Тепер всі, хто обіцяв, хай приїдуть, позичать очі в Сірка і пояснять працівникам вузлової лікарні, чому так сталося. Хай приїжджають, ті люди всі ще на своїх  посадах. Обіцянки-цяцянки –  все це добре. Але це лише політика.

Розмовляла Ніна Романюк

 

Джерело: ВП Прочитано - 452 раз



Коментарі до інтерв'ю:


Додати коментар






Сервіси
  Афіша
  ТВ - програма
 

Медіа
  Фотогалерея
  Відео - Луцьк
 

...

Погода Луцьк
 


Погода в інших містах

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

 

Ми в Facebook
 




© 2007 - 2016 Топ Луцьк


Проект компанії:
Про портал | Правила порталу | Рекламодавцям

Промо | Партнери проекту | Робота у нас | Карта сайту | FAQ | Контакти