ТОП
  Новини
  Інтерв'ю
  Біржа праці
  Дошка оголошень
  Каталог підприємств
  Акції та пресс-релізи
  Статті та Аналітика
 

Довідник
  Про Луцьк
  Карта Луцька
  Міська тел. довідка
  Телефонні коди Волині
  Поштові індекси Волині
  Міський транспорт
  Розклад руху поїздів
  Розклад руху по АС-1
 

Інструменти
  Книги
 

Ми ВКонтакте
 


Підписка на новини

e-mail:
RSS RSS
 


Лариса Івшина: «Я найбільше ціную саме шляхетну Волинь»




Лариса Івшина: «Я найбільше ціную саме шляхетну Волинь»
В українсько-польських стосунках треба бути дуже наполегливими у виправленні помилок минулого, але і дуже швидко давати освіту чи просто не давати можливості неосвіченим людям потрапляти в політику. Аби в політиці не з’являлися вискочки, які провокують старі хвороби.

Про це розповіла знана волинянка, головний редактор часопису «День» Лариса Івшина.

– Ларисо Олексіївно, де б Ви не жили й працювали, Ви перш за все – волинянка, це відчувається і читається у багатьох Ваших текстах. 

– Справді? Мені приємно це чути. 

– Що для Вас Волинь сучасна? Прикордонна земля, край бурштинокопачів, батьківщина Стравінського і Липинського, край УПА?

– Найперше – це моя батьківщина. Земля, де живуть і де поховані рідні мені люди. Земля, яку я завжди тримаю на своєму «горизонті». Звісно, я завжди стежу за тим, що і як відбувається. 

Ми в газеті зробили немало для того, щоб подати переосмислений образ Волині. Присвятили цьому спеціальний випуск «Маршруту №1» і, між іншим, не один. Перший називався «Волинь – спокійна сила». До речі, такий слоган був у президентської кампанії Євгена Марчука. 

Я гадаю, що для «біографії» волинян важливий факт, що Локачі були одним із небагатьох регіонів по країні, які дали найвищий результат у 1999 році. Я кажу, що в моїх локачинців «алібі перед історією». І вони, як і я, зробили прекрасний вибір. 

Потім ми зробили ще «Маршрут №1», присвячений королю Данилу. У відомого барда Олександра Смика є дуже гарна пісня з такими рядками: «У Данила Короля є похресниця земля…» 

Російські історіографи дали йому ім’я Данило Галицький, але Данило був королем Волині і Галича. Це повинні знати не тільки волиняни, а взагалі всі українці. У цьому немає нічого образливого для Галичини, але це - данина історичній пам’яті. Так само і шляхетна традиція, яка проходить через розуміння того, що Володимир – це не районний центр, а друга столиця Київської Русі. А часами і перша, якщо говорити про період Королівства Руського. І хоч від тисячолітньої історії матеріальних доказів залишилося не так багато, але я переконана, що і в землі, і ноосфері, і в характерах людей все це збереглося. 

Я найбільше ціную саме шляхетну Волинь. Це означає Волинь Стравінського, Волинь Липинського… До речі, я хотіла б чекати газетного буму на Волині: якщо багато людей уважно читають «День», то вони не могли не побачити, що коли я представляла Дні «Дня» в Дніпрі, ми спеціально говорили з мером Борисом Філатовим і відзначали, що в Дніпрі з’явилася вулиця В’ячеслава Липинського. Він уперше перетнув Дніпро. І це дуже добрий знак. Тому що саме такі постаті і їхня спадщина потрібні сьогоднішній Україні. 

Волинь – це і Леся Українка, про яку треба пам’ятати не лише в дні ювілеїв, а зачитуватися її неймовірним стилем і цінувати все, що пов’язано з її творчістю. Але водночас на нашій фотовиставці є жахливий знімок апокаліпсису, руйнування лісу бурштинокопачами. І він має назву, узяту з «Лісової пісні», – «Лісова пісня. Реквієм». 

Звичайно, це надзвичайно гіркий сарказм. Тому що Леся уславила волинський ліс, зробила цей тренд на майбутнє визначальним для мислення, для того, щоб цей регіон і країна так себе позиціонували. Що важливіше для людини, ніж чиста вода, чисте повітря і рідне дерево? Це - найкращі друзі людини. А виявилося, що зруйнована колоніальним станом людина руйнує навколо себе все. І мені боляче від цього. 

Я не хочу висловлювати якісь звинувачення, хоча, напевно, це було б найпростіше. Просто я розумію, що це - наслідки всіх тих соціальних травм, які українці отримували під час останніх 20 років. Не тільки відсутність роботи, але і велика культурна деградація. 

Про край УПА можна говорити багато, але я б хотіла, щоб до цього ставилися, по-перше, делікатно і науково. І замість «тарабарщини» приділяли увагу тим людям, які були прапором опору. Знаю, що як і в наших краях, так і на Галичині, Франківщині, далеко не завжди всі ці люди належно оточені теплом і увагою. Треба бути в цьому щирими. 

– Газета «День» робить дуже багато для виправлення тональності сьогоднішніх україно-польських стосунків. Чи не плануєте перевидання книги «Війни і мир, або Українці — поляки: брати/вороги, сусіди...»?

– Справді, ідеться не тільки про виправлення. Ми зробили книгу «Війни і мир, або Українці — поляки: брати/вороги, сусіди...» ще тоді, коли ніхто за це взагалі не брався. Ми передбачили і хотіли випередити багато процесів. Ясна річ, що ця книга могла б сильно спрацювати у суспільстві, її повинен був взяти на озброєння весь журналістський корпус, усі медіа в країні, чого не сталося. 

І тоді вийшло, що політики, які «проскочили» мимо цієї освіти, стали зразком фанфаронства, невігластва і того, що я називаю «петеушники з англійською». Один із таких політиків, обіймаючи велику посаду, з’явився в Польщі напередодні майбутніх наших проблем і сказав: «Більше Польщі в українських справах!» 
 
Ми на це відгукнулися гіркою реплікою, тому що Єжи Гедройць, якому ми присвятили багато сторінок, закликав Польщу передусім зосередитися на собі, дати раду польському чванству і не лізти в українські справи.

Але з’явилися українські вискочки в політиці, які безтямно провокують старі хвороби. Волинь, як ніхто, відчуває на собі всі ці травми минулих стосунків. Звісно, треба бути дуже наполегливими у виправленні помилок минулого, але і дуже швидко давати освіту, екстерном усіх перенавчати або просто не давати можливості неосвіченим людям потрапляти в політику.

Щодо вашого питання: напевно, мав би бути зустрічний інтерес саме від тих людей, які мають потребу в нашій книзі. Вони можуть звернутися до нас і запропонувати перевидання. Ми з радістю це зробимо.

– Чи бачили Ви новий логотип Волинської області, який нещодавно здійняв хвилю критики в соціальних мережах? Чи потрібні областям логотипи, слогани і т.п.?

– У наших старовинних земель є свої герби. Я бачу необхідність вивчення їх, піднесення шляхетної історії і культури. Можливо, немає нічого поганого у створенні сучасних логотипів і слоганів, але є єдина умова: вони повинні бути талановиті. А якщо люди в цьому не переконані, то краще нехай не засмічують інформаційний простір. Це буде краще, ніж продукувати несмак і калькування. 
 
– 28 квітня фотовиставка газети «День» приїде до Луцька, до бібліотеки Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, де всі охочі зможуть побачити важливі моменти нашого сьогодення, зафіксовані на світлинах. Перед цим виставка побувала на Сході України. Чи бачите ви відмінність між глядачами, чи однакові проблеми й світлини привертають їх увагу?

– Талановите майже всюди здатне «достукатися», відкрити очі і серце. Звичайно, кожен регіон відгукується на якусь особливо близьку йому тему, на роботи своїх талановитих земляків. Наприклад, у Маріуполі в нас є ціла група «фотозірок», які беруть участь у нашому фотоконкурсі. Цього року вони теж представлені і навіть самі роблять фоторепортажі для газети з виставки в Маріуполі, що є чудовим прикладом партнерства. Це місто, яке зазнало окупації і було відбите. Звісно, цей катарсис дається взнаки. Люди, які пережили загрозу втрати батьківщини, її знов набули і гостро співпереживають війні.

Я думаю, що всі регіони відчувають це, але можливо, найбільше тільки ті, які безпосередньо причетні до воєнних дій. Температура по країні загалом нерівномірна в цьому аспекті. Я не поділяю і ніколи не поділяла зневажливого ставлення таких ніби «щирих патріотів», які кажуть щось про Донбас з пихою. Я завжди знаходила там відкриті серця і завжди казала, що локомотивом політичних перетворень можуть стати саме ті українці Криму і Донбасу, які в часи випробувань витримали і вибрали Україну. 

І в них є особливий рахунок і принциповість щодо тих політиків (майже всіх), які довели країну до людських втрат, втрати територій і великих страждань. І це може бути зовсім не така розмова, ніж із представниками інших регіонів. Для цього теж ще потрібні час і зусилля. 

– Ларисо Олексіївно, чи не привідкриєте Ви секрет наступної книги, яку, сподіваюся, для нас готує бібліотека газети «День».

– Дуже спостережливий читач уже може примітити штрихи задуму, який є. Але, звісно, я не позбавлятиму вас насолоди отримати сюрприз. 

Олена Чорнобривець

 

Джерело: Волиньпост Прочитано - 65 раз



Коментарі до інтерв'ю:


Додати коментар






Сервіси
  Афіша
  ТВ - програма
 

Медіа
  Фотогалерея
  Відео - Луцьк
 

...

Погода Луцьк
 


Погода в інших містах

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

 

Ми в Facebook
 




© 2007 - 2016 Топ Луцьк


Проект компанії:
Про портал | Правила порталу | Рекламодавцям

Промо | Партнери проекту | Робота у нас | Карта сайту | FAQ | Контакти