ТОП
  Новини
  Інтерв'ю
  Біржа праці
  Дошка оголошень
  Каталог підприємств
  Акції та пресс-релізи
  Статті та Аналітика
 

Довідник
  Про Луцьк
  Карта Луцька
  Міська тел. довідка
  Телефонні коди Волині
  Поштові індекси Волині
  Міський транспорт
  Розклад руху поїздів
  Розклад руху по АС-1
 

Інструменти
  Книги
 

Ми ВКонтакте
 


Підписка на новини

e-mail:
RSS RSS
 


Олег Кіндер: «Демократія і демагогія — різні речі, говорильня може бути на базарі, кухні, на мітингу, але не в керівництві державою чи партією»




Олег Кіндер: «Демократія і демагогія — різні речі, говорильня може бути на базарі, кухні, на мітингу, але не в керівництві державою чи партією»
14 лютого у керівництві Волинської обласної організації ВО «Батьківщина» відбулися дещо несподівані зміни: Олег Кіндер, Ковельський міський голова, який майже рік очолював обласний осередок біло-сердечних, склав свої повноваження. Натомість йому запропонували роботу радника лідера партії Юлії Тимошенко з питань місцевого самоврядування в західних регіонах. Не менш несподіваною стала й кандидатура того, хто змінив Кіндера на його партійному посту — виконувати обов’язки голови доручили відомому бізнесмену, депутатові Луцької міськради Валерію Бондаруку. Ці ротації у лавах волинської «Батьківщини» обростають різними чутками та домислами, тому ми попросили прокоментувати ситуацію самого Олега Кіндера. Він, як і обіцяв, погодився на інтерв’ю. Та розмовляли не лише про справи партійні, а про все, що болить сьогодні волинянам і всім українцям.
 
— Пане Олеже, ваша партійна відставка стала несподіванкою і однією з топ-новин лютого на тлі кількох резонансних подій, що відбулися у владних волинських коридорах за останні кілька тижнів. Для вас це теж стало несподіванкою?
 
— Ні. Це не було несподіваним кроком, тому що то було моє рішення. Сьогодні, маючи достатньо багато проблем по місту, пов’язаних із новими законодавчими актами, новими підходами до формування бюджету, мною було прийнято рішення більше зосередитися на основній своїй роботі. Питання було погоджено й вирішено з Юлією Володимирівною. Тим паче, що вона запропонувала мені піти до неї радником з питань самоврядування в областях Західної України, оскільки ця тема для мене цікава, близька й актуальна. Тому це було абсолютно сплановане, виважене рішення, без будь-якого політичного тиску чи підтексту. Думаю, так воно й повинно бути. Бо, повірте, посада голови навіть такого невеликого міста, як Ковель, є достатньо непростою і для того, щоб професійно займатися містом, потрібно приділяти цьому більше уваги.
 
— Ви очолили обласну організацію у березні 2016, тобто пробули у головному партійному кріслі неповний рік. Тоді ваше призначення було ситуативною необхідністю?
 
— У розмові з Юлією Володимирівною якраз і акцентувалося на тому, щоб у такий непростий час я очолив партійний осередок на Волині і зумів зберегти його та виконати ті завдання, що ставилися перед ним. Певні доручення мені вдалося реалізувати, деякі – ні, бо на це були ті чи інші суб’єктивні причини.
 
— Волинську «Батьківщину» добряче лихоманило у 2016 році, зокрема і фракцію в обласній раді. І вашим завданням було, напевне, зберегти її монолітність у першу чергу. Але зробити цього не вдалося…
 
— Повірте, всі намагання й спроби, всі важелі та можливості для цього я використав. Перемовини, домовленості, спроби переконати використав по максимуму. Можливо, не вистачило мені мистецтва переконувати або так склалася ситуація. На моє переконання, на Волині саме ситуація так склалася. Я прийшов у партійну організацію в 2016 фактично вже після подій, що відбулися. Тому було складно вирівнювати ситуацію, бо я не формував ту команду депутатського корпусу обласної ради. Як ви знаєте, в Ковелі я переміг на виборах міського голови і депутата обласної і Ковельської міської рад. Зрозуміло, моїм рішенням було залишитися міським головою. Тому склав повноваження депутата облради, натомість за моєю квотою в обласну раду зайшов Василь Столяр. Те, що відбувалося і зараз відбувається в обласній раді мене, зрозуміло, не задовольняє. Так не повинно бути, бо коли людина погоджується балотуватися від певної політсили, вона приймає її статутні умови, ідеологію, має якісь аргументи, чому саме цій політсилі надає перевагу, а не іншій. І вона має відстоювати цю ідеологію, виконувати вимоги статуту і положення про фракцію, тобто бути в команді. Але в обласній раді, на жаль, цього не відбулося.
 
— Маємо з чим порівнювати, бо добре пам’ятаємо, якою потужною і згуртованою була фракція «Батьківщини» у Волиньраді попередніх скликань.
 
— Мені довелося бути депутатом обласної ради двох скликань. Ми мали більшість у раді, мали свого голову, і я гордий з того, що був у тій команді однодумців потужної політичної сили, яку представляю до сьогодні. І до мого сорому, більша половина цієї команди порозходилася в інші партії, хтось взагалі зійшов з політичної арени. Але ще є з ким працювати! Якщо хтось на «Батьківщині» вже поставив хрест, то занадто рано її хоронять. Бо це є одна з найпотужніших партій в Україні, і в області теж.
 
— Та кризова ситуація, що склалася у вашій фракції, – наслідок недопрацювань у кадровій політиці?
 
— Насамперед так.
 
— Сьогодні спостерігаємо намагання однієї політичної сили за будь-що домінувати в області. Позиція цієї сили певною мірою спричинила ту ситуацію, що склалася в обласній раді та у фракції «Батьківщини»?
 
— Однозначно. Це домінування не політичної сили, а фінансів. Не більше і не менше. Здавалося б, якщо партії демократичного спрямування, що нам ділити? Ідеологія у нас однакова. Почитайте статути, навіть вони на 95 відсотків однакові. Але є відмінності — фінанси. Ми цього не маємо.
 
— У хід ішла різна артилерія для розхитування ситуації, були спроби, незважаючи на ваше колоритне прізвище, навіть зробити вас антисемітом! Маю на увазі влаштований влітку 2016 інформаційний цирк довкола цирку, ніби у Ковелі влада дозволила розмістити на єврейському кладовищі пересувний цирк-звіринець. Дехто вашу нинішню партійну відставку пов’язує з тим, що не всі депутати вашої фракції в облраді погодилися «лягти» саме під цю політичну силу, що намагається домінувати на Волині. Можете прокоментувати цю версію?
 
— Не хотів би це коментувати. Як уже казав, час розставить все на свої місця.
 
— А що скажете на те, що деякі ваші колишні однопартійці звинувачували вас в авторитарному методі керівництва парторганізацією?
 
— Я постійно говорив, говорю і буду говорити, що у більшої половини нашого суспільства розуміння демократії дещо викривлене. Демократія і демагогія — абсолютно різні речі. Демократичні засади мають бути побудовані на форматі дозрівання суспільства до цих демократичних засад і того, що, крім прав, є ще й обов’язки. Не визнаю демократії, що перетворюється у демагогію, вседозволеність, безкарність. Бо коли ми говоримо про демократичне суспільство, то в нас його ще немає, хоча ніби все засноване на засадах демократичних. Отож, вважаю, що в таких умовах керівництво має бути більш жорстким. Вседозволеність і всі ці моменти потрібно обмежувати, але дуже багато людей цього не розуміють. Потрібно жорстко, конкретно, аргументовано, виважено, але ухвалювати рішення. Сьогодні можна говорити про мою жорстку позицію, хоча я завжди казав: коли ухвалюю рішення, а хтось має іншу достатньо аргументовану думку — я готовий вислухати. Але коли без причин і аргументів моє рішення починають заговорювати й шукати причини, щоб його не виконувати, то, зрозуміло, є моя жорстка позиція. Або ти робиш, або, вибач, ідеш в іншу команду, де прийнятні такі речі. Ще раз кажу, демократія і демагогія — різні речі, говорильня може бути на базарі, кухні, на мітингу, але не в керівництві державою чи партією.
 
— Ваш наступник у кріслі голови обласної організації Валерій Бондарук — людина відома в області і в Луцьку, але в політиці має менший досвід, ніж ви. Його кандидатуру ви запропонували?
 
— Керівництво партії ухвалило це рішення. А далі всі крапки розставить час. Може, він свої здібності в якості партійного функціонера не мав ще можливості розкрити. А на цій посаді він продемонструє інший стиль роботи, інший підхід і результати будуть. Бажаю йому тільки всього найкращого.
 
— Ви у «Батьківщині» — з перших днів її заснування. Як хтось написав у соцмережах, Кіндер останній, на кому трималася волинська «Батьківщина». Для української політики така відданість одній політичній силі — явище нетипове…
 
— Я і тепер не зраджую. Мав про це розмову з Юлією Тимошенко, з Іваном Кириленком, і ще раз скажу: я залишаюся на позиції нашої політичної сили і мій відхід із посади голови ні в якому разі не є зрадою її інтересів. Був і є на позиціях «Батьківщини», і надіюся, буду ще довго.
 
— Свого часу ви говорили про те, що новостворене Волиньрадою комунальне підприємство «Волиньприродресурс» вирішить проблему видобутку бурштину на Волині. І зараз так вважаєте?
 
— Звичайно. Питання треба розв’язувати по суті. Я запитував, чому державне підприємство, що діє на Рівненщині і має ліцензії, є збитковим? Ми що, на Волині найрозумніші, а там одні дурні сидять? Маю достовірну інформацію, що державне підприємство є банальним прикриттям контрабандного видобутку бурштину. Теж саме буде і з комунальним підприємством. Під егідою цього підприємства зароблятиме гроші маленька групка людей. І коли сьогодні хтось кричить, що бюджет Волині заробить мільярд гривень від бурштину, мені смішно. Ці люди або не розуміють, про що мова йде, або…
 
— Зрештою, у нас надра поки що належать ніби українському народу, а не територіальним громадам…
 
— Однозначно. Свого часу я працював в екологічній інспекції і добре знаю екологічне законодавство. Дозвіл на розвідку — це не є промисловий видобуток бурштину. А під прикриттям розвідки хочуть його добувати у промислових масштабах. Я стояв і стою на тому, що бурштинова проблема має бути визначена остаточно на державному рівні – з чіткими правилами гри, які має встановити держава. Тобто треба ухвалити відповідний закон, який все і всіх регламентуватиме. Він має дати по руках тим, хто збирається нагріти на цьому руки.
 
— Вас, як людину, яка займалася екологічними питаннями та й волинянина, зрештою, не лякає активне намагання наших олігархів добратися і до волинської міді? Мене, наприклад, це лякає, бо вже нам розказують про китайців, які готові будувати на Поліссі свої заводи з виробництва мідних виробів. Тільки чекають, щоб їм свиснули...
 
— Розробка міді на Волині — це екологічна катастрофа. І я буду все робити, і це справа всієї громади, щоб цього не допустити. Бізнес — це одне, але є ще інша сторона медалі. Поліська зона Волині є екологічно чистою і не можна бізнес та здоров’я людей і нації ставити на одну площину.
 
— Ми ще не знаємо, як позначиться діяльність Хотиславського крейдяного кар’єру в Білорусі на рівні ґрунтових вод Полісся та річок і озер Шацького національного парку, а тут ще мідь…
 
— Думаю, що за міжнародною конвенцією білоруси не дадуть згоди, як і поляки. Бо це транскордонна розробка і вони мають дати погодження. На теренах нашої синьоокої Волині китайські заводи — це кощунство.
 
— А хіба олігархів цікавить, що тут буде через тридцять-п’ятдесят років? Вони ж тут жити не будуть і їхні діти теж…
 
— Коли бачу побутове сміття в лісі – душа болить. А коли кажуть про промислову розробку міді — уявити страшно. Сьогодні мідь є за кордоном, економіка розвивається, заробляють гроші, мідь можна купити. Є ще один момент. Коли кажуть, що наше родовище одне з найбільших у світі, то це не зовсім так. Науково обґрунтовано, що відсоток міді у наших ґрунтах є найвищим у світі, а за площею родовище не найбільше. Я б зрозумів, якби це були єдині поклади міді у світі. Мідь продається, для бізнесу стоїть лише питання ціни. Так що про розробку волинської міді й мови бути не може.
 
— Про бурштин теж років з п’ять тому ще ніхто не говорив. А подивіться, у що перетворили наші ліси…
 
— Тому й кажу, що в цьому питання має бути жорстка позиція держави. Бо як уже казав, демократія і вседозволеність — абсолютно різні речі. Ні в якому випадку не можна допустити, щоб розробка міді була на Поліссі. Це буде найбільшою помилкою, якщо хтось прийме таке рішення.
  
— Де бачите себе в майбутньому? Спробуєте здобути депутатський мандат у Верховну Раду, підставивши підніжку нині діючому нардепу Степану Івахіву чи будете знов боротися за довіру ковельчан? Ви, до речі, і так рекордсмен, бо жоден міський голова міста залізничників не очолював міськраду два терміни поспіль!
 
— Час покаже. Більш нічого конкретного сказати не можу. Сьогодні мені цікаво, як розвивається місто, ті результати, що ми показуємо, а показати, повірте, є що. Бо говорити — це одне, і можна йти на наступні вибори та розповідати, що хочеш зробити. Коли йшов на другі вибори, то моя виборча компанія базувалася лише на тому, що вже було зроблено за 5 років. Повірте, мені самому було приємно розказувати про багато речей, зроблених уперше на Волині і навіть в Україні. Це приклад того, для чого треба йти у владу, – для громади, для суспільства, для людей. Мені цікаво, просто цікаво бачити, як за твоєю ініціативою реалізується одне, друге, третє. У мене дуже гарна команда в міськраді, яка втілює обіцяне виборцям в життя. Тому говорити Верховна Рада чи ні — покаже час. А він дуже швидко покаже.
 
— Тобто вибори за вашими відчуттям мають відбутися найближчим часом?

— Повітря вже пахне виборами, бо ті події, що відбуваються сьогодні в Києві і взагалі в країні, суспільство не може так довго, зціпивши зуби, терпіти. У мене нещодавно був прийом громадян. Хто приходить на нього? В основному пенсіонери, найбільш незахищені й обділені державою. І коли слухаєш їх, сльози на очі навертаються. Так не може бути. Вони просто в розпачі. Так не можна ставитися до свого народу. Потрібно щось змінювати в суспільстві. Бо кинути своїх людей, українців, на самовиживання — це не є політика держави, яка турбується про свій народ. Щось повинно відбутися в державі, треба щось робити, аби полегшити життя обездолених наших громадян, які не мають навіть чим заплатити за комунальні послуги. Отримуючи 1500 гривень пенсії, вони запитують у мене, що робити: платити за тепло, воду, електрику чи хліб купляти? Біда, це велика біда нашого суспільства. Гасла красиві, декларація реформ — це все добре. Але людина вже сьогодні хоче їсти, їй треба заплатити за квартиру й мати елементарні кошти на прожиття. Зміни потрібні, але не заради змін, а на користь народу, людям, а не на користь олігархам і тим, хто так багато обіцяв українцям на Майдані.
 
— Цього тижня ультиматум владі висунули праворадикальні партії, організувавши в Києві багатотисячний марш Гідності. Націоналісти вимагають навіть розірвати дипломатичні стосунки з Росією, і механізм імпічменту Президента розробити…
 
— Для мене як для пересічного українця було великим здивуванням, коли США і Європа запровадили санкції проти Росії, а за нещодавньою інформацією щодо торгівлі України з Росією найбільшу частку в загальному обсязі становить військова техніка. Намагаюся для себе це зрозуміти: як може так бути? Ми продаємо те, що нас вбиває?! Не вкладається в голові. Виходить, для когось війна, хтось хоронить, а інші заробляють мільярди? Це нездорове суспільство, так не може бути.
 
— За ці три роки ми мало що встигли зробити, щоб бути енергетично незалежними. Наші електростанції, промисловість і національна безпека, як виявилося, залежить повністю від донецького вугілля з окупованих територій. Як ви ставитеся до блокади окупованих територій? Знаю, що Ковель ще минулого року розірвав договір про дружбу з російським містом-побратимом Ржевом…
 
— Підтримую блокаду. Давайте не плутати розірвання дипломатичних відносин і блокаду. Коли припиняються дипломатичні відносини? Коли війна. А ми визнаємо, що це війна? Не визнаємо. Чому? Бо хтось заробляє на тому гроші. Я не можу цього зрозуміти. Ковельчани визначилися й показали свою позицію, проголосувавши за розірвання угоди про дружбу зі Ржевом, бо йде війна з російським агресором.
 
— Що зробив Ковель в галузі модернізації комунального господарства?
 
— Маємо десять котелень, де встановлено котли, що працюють на альтернативних видах палива. Ми зробили універсальні котельні, тобто газові котли не викидали й модернізували їх. І паралельно поставили інші. І сьогодні до 25 відсотків тепла виробляють саме нові котли, що працюють на дровах і тирсобрикетах. Що це нам дало? Коли в містах, залежних від газу, закінчується опалювальний сезон, в оселях містян зникає і гаряча вода. Ковель такої проблеми немає. Коли починаються перипетії перед опалювальним сезоном з лімітами, хто кому винен, хто з ким не розрахувався, ми опалювальний сезон починаємо без проблем, бо маємо свої запаси палива і тепло в дитячі садки, лікарні, школи завжди подається вчасно. Бо дітям не поясниш, чому в садочку холодно. Ще дуже важливий момент: усі котельні міста закільцьовані в одну мережу і будь-яка аварія чи інша нештатна ситуація не впливають на загальний температурний режим у мережі.
 
— Як вирішуєте проблеми зі здорожчання проїзду у громадському транспорті? Бо в Луцьку це питання дуже болюче…
 
— Воно болюче для всієї України. В Луцьку та інших містах є свої комунальні транспортні підприємства, що можуть регулювати ціни на проїзд, створюючи конкурентне середовище. У Ковелі всі перевізники приватні. Але маємо гарні стосунки, сідаємо і шукаємо шляхи до порозуміння. Якщо перевізник показує й доводить, що він не може знизити ціну, шукаємо йому заміну, виставляючи цей маршрут на конкурс.
 
—І не шантажують міську раду?
 
— Ні. Проводимо розрахунки, показуємо, доказуємо, чому не можна піднімати ціну й перевізники абсолютно адекватно це сприймають. Єдина проблема — це пільгові перевезення, гарантовані державою та Конституцією. І вже другий рік, коли держава в бюджеті не виділила ні копійки для пільгових перевезень, то зрозуміло, хто залишиться заручниками. Це пенсіонери, інваліди, учасники АТО і т. д. З огляду на це ми з бюджету виділяємо кошти, щоб компенсувати перевізникам різницю в тарифах для перевезення пільговиків.
 
— Як ставитеся до ідеї монетизації цих пільг?
 
— Це один з найкращих способів розв’язати проблему. Але мова не лише про пільговий проїзд, а й про ліки, комуналку і т. п. Тобто про всі віртуальні мільйони, які ніхто не бачить, зате хтось заробляє на них, а крайніми завжди залишаються органи місцевого самоврядування, міський голова і рада. Коли людина отримає ці пільги в грошовому еквіваленті, вона витратить їх так, як вважатиме за потрібне. Хтось не буде їздити і купить за ці гроші хліб або що схоче. Чом би ні?
 
— Що Ви вважаєте головним і найсуттєвішим результатом своє роботи на посаді Ковельського міського голови?
 
— Тут не можна ставити щось на перше чи друге місце. Наприклад, таку річ скажу для порівняння: до моєї першої каденції на капітальні видатки всіх закладів освіти Ковеля виділялося 150 тисяч гривень. За моєї каденції ця сума в рік становить 15 мільйонів. Це результат?
 
— Ковель побагатшав? Чи інакше гроші стали розподілятися?
 
— Напевне, що інший підхід. Повірте, коли я приїжджав у садочок, де стояли каструлі, відра, тазики, бо через діряву покрівлю зі стелі капало, про що я міг говорити там? Про заробітну плату, чи про територію, чи про вікна? Зрозуміло, перше моє питання: як так? Відповідають: «Ну так вже не перший рік це триває, біжить вода та й біжить». Це вже як норма життя. Або приїжджаю в заклад, а у них електроплита не працює, а діткам треба їсти варити. Почекайте, а чому не працює, ви ремонтували її? Знову чую: «Так, не підлягає ремонту». А чому керівник не робить заявку? «А що, ви дасте гроші?». Після почутого зрозуміти логіку використання бюджету було важко. Підхід моєї команди був такий: сідали й виписували всі проблеми. Нарахували їх тисячу — стільки й виписували. Тепер давайте визначимося щодо необхідності та їхньої першочерговості. Оце насамперед, а це – в останню чергу. 

Люди добрі, дахи в школах течуть, у садочках теж, про що ми можемо говорити з цими колективами? Або взяти комунальні підприємства, які сміттєвози не купляли десятками років. Питаю, чого не анулювали техніку? Немає грошей. Напишіть заявку, і знову чую: «А ви що, гроші дасте?». Ну чому такий підхід? Для мене це незрозуміло. 

Ми у два рази, наприклад, збільшили обсяги прокладання інженерних мереж. За рахунок чого? За рахунок співфінансування жителів і міської ради. Є вулиця, яка хоче провести каналізацію. Складаємо кошторис, створюємо кооператив, закупляємо частина обладнання і ми робимо. І це ще не головний фактор. Людина, яка вклала свою копійку у ці мережі, дивиться, як вони експлуатуються. Яка проблема була в Ковелі з дитсадками? Їх катастрофічно не вистачало. Збудувати нові — грошей немає. Почали вивчати, що, де, як використовується приміщення. Там крило стоїть порожнє, там спортсмени займаються. І почалося. Тут чотири групи відкрили, там дві, одну. А навіть одна група — це вже тридцять діточок.
 
— Дуже актуальна тема для всіх міст — сміттєзвалища. Після гіркого досвіду Львова до неї має бути прикута увага всіх міст. У Ковелі яка ситуація зі сміттям? На міському сміттєзвалищі мали ніби проводити дегазацію.
 
— Так. Підписана угода і німецька фірма має зайти до нас найближчим часом. Лабораторні випробування всі зроблені, все їх влаштовує, але через погодні умови трохи змістилося в часі. У березні мають уже розпочатися роботи. Хоча полігон наш перевантажений. Спільно з поляками поставили невеличку лінію для сортування, вона трохи зменшить навантаження. Найбільший мій мінус у цьому плані: коли був інвестор з України, який мав бажання збудувати сміттєпереробний завод, я не зумів відстояти його будівництво. Популізм, політика і амбіції деяких ковельчан відлякали інвестора, затягнули час для ухвалення рішення. Хоча земельна ділянка виділена, але ми втратили час. Інвестори сказали, що їхній бізнес пов`язаний з Росією і нас не зовсім правильно зрозуміють. Вони взагалі пішли з українського ринку. Мені дорікали, що я не зміг переконати громаду. Зате дехто зміг переконати громаду в шкідливому впливі заводу для довкілля, не маючи ніяких аргументів і доказів. 

До речі, інвестор хотів взяти цю земельну ділянку в оренду. І якщо ми побачимо, що вона використовується не так або ще щось, мали право розірвати договір оренди. Тобто це були абсолютно прийнятні умови. Скрізь, куди цей інвестор приходив з цією пропозицією, у нього перше, що питали: що з цього будуть мати представники влади. Для них було великим здивуванням, коли не почули цього у Ковелі. У нас було багато зустрічей, підписано багато меморандумів, протоколів, і вони весь час, як зізналися потім, чекали запитання, скільки вони мені мають заплатити. Коли вже були протести місцевих жителів проти будівництва, інвестор пропонував трьом чоловікам за його рахунок полетіти в Тель-Авів, де посеред міста стоїть такий самий сміттєпереробний завод із такою самою технологією, побачити, поспілкуватися з мешканцями і тоді ухвалити рішення. Не погодилися. Здоровий глузд, на жаль, не переміг. І я за це ставлю собі великий мінус.
 
— Що ж, маєте, принаймні, хороший стимул для наступних виборів, щоб довести задуману й таку потрібну справу до логічного завершення.
 
Розмовляла Ніна Романюк

 

Джерело: ВП Прочитано - 168 раз



Коментарі до інтерв'ю:


Додати коментар






Сервіси
  Афіша
  ТВ - програма
 

Медіа
  Фотогалерея
  Відео - Луцьк
 

...

Погода Луцьк
 


Погода в інших містах

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

 

Ми в Facebook
 




© 2007 - 2016 Топ Луцьк


Проект компанії:
Про портал | Правила порталу | Рекламодавцям

Промо | Партнери проекту | Робота у нас | Карта сайту | FAQ | Контакти