ТОП
  Новини
  Інтерв'ю
  Біржа праці
  Дошка оголошень
  Каталог підприємств
  Акції та пресс-релізи
  Статті та Аналітика
 

Довідник
  Про Луцьк
  Карта Луцька
  Міська тел. довідка
  Телефонні коди Волині
  Поштові індекси Волині
  Міський транспорт
  Розклад руху поїздів
  Розклад руху по АС-1
 

Інструменти
  Книги
 

Ми ВКонтакте
 


Підписка на новини

e-mail:
RSS RSS
 


Оксана Ярош: "Нам потрібні політичні реформи"




Оксана Ярош: "Нам потрібні політичні реформи"
Її справедливо вважають одним із найяскравіших політологів. Ім’я Оксани Ярош – попри титули у Волинському національному університеті імені Лесі Українки (доцент, кандидат політичних наук, докторант), членство у Громадській раді при Луцькому міському голові, свідому вітчизняну позапартійність, директорування у «Гендерному центрі», успішній реалізації десятків міжнародних проектів, уже принаймні сім років відоме і шановане у Європі та США. Тож напередодні, з дозволу сказати, жіночого свята «Волинській правді» гріх було б не поспілкуватися з цією особистістю.

У цій максимально відвертій розмові Оксана Ярош не уникає «гострих кутів», говорячи, як завше, аргументовану правду.

«Позамовляли собі куплені рейтинги»

– Нинішня політична ситуація у такій же мірі екстремальна, як у 30-тих роках 20 століття. Що, на Вашу, Оксано Богданівно, думку, її передовсім зумовило – загальносвітова політична криза, фінансово-економічна ситуація в країнах-«монстрах» (наприклад, США) чи наші периферійні реалії?

– Це системна криза, але які б проблеми не були, їх можна при бездарному управлінні лише посилити. Ми і без світової фінансової кризи завжди мали неефективне управління. Я своїх друзів зі США питала у грудні, як вони там, бо у нас по телебаченню кожного дня завивають, що не сьогодні, то завтра помремо усі. А у вас, мовляв, в епіцентрі кризи, як? Пишуть, що, в супермаркетах товари продають по 10% від попередньої ціни, щоб люди могли все купити на Різдвяні і новорічні свята. «Так,– говорять,– ми чуємо, що криза, але поки, що нічого страшного немає: як жили, то так і живемо».

– То там, за океаном, а в нас…

– Ми в кризі політичній та економічній. В Україні найбільш сутужно тим, хто взяв доларові кредити. Але не така вже вкрай катастрофічна ситуація, як її змальовують. Звичайно, є проблеми, але зараз повилазило нагору те, що не помічали: проблеми металургії, шахтарів, соціального захисту дрібного і середнього бізнесу. Регуляторна політика держави у нас слабка і в період кризи це особливо проявляється. Політичний розподіл влади такий, що він сам продукує власну кризу. Існує декілька центрів прийняття рішень – рішення одного центру влади перекреслюється рішенням іншого, блокується, тому немає результатів і політичної волі виправити кризову ситуацію.

– На думку політолога, чи є реальний шанс виходу із цього «глухого кута»? Як пригадуємо, Віктор Пинзеник (йому, ідеологові ваучерної приватизації, мали б дякувати принаймні кілька сотень нинішніх українських російськомовних магнатів), у своєму передріздвяному листі (датований 6 січня) казав Прем’єру і, з дозволу сказати, членам Кабміну: «…вихід із нинішньої непростої ситуації є, але часу немає».

– Не знаю, що конкретно мав на увазі В.Пинзеник, але, думаю, він говорив про малий термін до президентських виборів. Аби якісно щось змінити, треба приймати непопулярні рішення, але ж можна втратити електорат. Мені важко зрозуміти, як можна постійно бачити перед собою лише виборчі перегони. Як можна надіятися на перемогу у президентських виборах, коли ти ніяк себе не проявляєш і з тебе ніякий організатор. Коли ти працюєш добре, то люди самі тебе запросять у вибори і владу, а то позамовляли собі куплені рейтинги, а потім пропонують вірити в їх об’єктивність. Я маю на увазі людей, яких запросять у вибори – те, що це не фантастичний підхід, бо є представники бізнесу, які готові вкладати кошти у виборчі кампанії, бо хочуть відповідальної і професійної влади.

Для нинішніх нардепів «прожитковий мінімум» – вартість обіду

– Пані Оксано, Ви, як професіонал, добре знаєте сучасну політичну ситуацію і в регіоні, і в країні загалом…

– От я вже з десяток років у громадському русі. Маю колег з усіх регіонів України. Для того, аби щось реалізувати, ми не маємо особливих проблем. Йдемо на компроміс, бо маємо спільну мету, ідею. Ми можемо домовитися. А наша сучасна політична «еліта» керується виключно власними меркантильними інтересами, ідеологією грошей. Не можуть домовитися, бо бізнес-інтереси не дають. Така філософія: сьогодні я при владі, то мушу все нагребти, що можна, щоб і внукам, і правнукам вистачило. А завтра – хоч трава не рости. Але ми самі у цьому винні. Ще не назбиралась критична маса людей, здатних консолідовано і конструктивно вимагати і провадити діяльність до змін.

– Після такої політики на всіх рівнях маємо шанс дружно канути в небуття. І як держава, і як народ. Треба…

– Нам потрібні політичні реформи. Треба розподілити прийняття рішень між Президентом і Прем’єром так, щоб чітко було ясно, хто за що відповідає і у що не втручається. Прем’єр – за всі внутрішні проблеми, Президент – за зовнішню політику. Це мають бути нагальні рішення. Мусимо змінити існуючу систему виборів і запровадити пропорційну виборчу систему з відкритими списками, коли виборець сам у списку політичної партії ставить позначку – кого з кандидатів він хоче бачити депутатом. Списки мають бути регіональними, це посилить місцеву еліту, і регіони будуть мати своїх представників. Зараз Верховна Рада – це переважно кияни і багаті люди, які поняття не мають, як прожити на той «прожитковий мінімум». Це для них ціна одного обіду. А ми хочемо мати ПРЕДСТАВНИЦЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ, який представляє всі регіони, людей різних професій, молодь, чоловіків, жінок і т.д. Наш сьогоднішній парламент є бізнес-клубом, а не демократичним представницьким органом влади, що відображає інтереси народу України. Наразі актуальна проблема – прийняття Виборчого Кодексу України, коли виборчі закони будуть узгоджені між собою і там будуть внесені зміни. Він вже майже готовий. Це результат багаторічної роботи міжнародних і національних експертів, ініціативи окремих депутатів і робочих груп.

Наша одвічна проблема – відсутність солідарності

– Українська історія – постійне наступання на ті самі граблі. У кожному разі – звучать такі дефініції. Що нам допомогло б одужати від вічної приреченості на іпостасі невдах, аутсайдерів, слуг інших державних потуг (Росії-Московії, Польщі, Австрії, Литви, Румунії, Угорщини, Туреччини і т.д.)?

– В українців є одвічна проблема – це відсутність солідарності. Я нещодавно відкрила для себе українську письменницю Лесю Романчук, то вона наводить устами своєї героїні такі думки: «Кожен з народів від Бога отримав потроху. Німці – ковбасу, французи – жаб, англійці – королеву, індуси – крапку на лобі, а українці – третину запасів чорнозему. І геніальний висновок: «Изобилие в таких масштабах равноценно катастрофе». У нас помірний клімат, прекрасні ліси, земля. Навіщо об’єднуватися, створювати технології, коли всього повно?! Один араб не вириє канал, а, значить, пропаде, як не буде згуртований. Норвежці на своїх каменях без спільних зусиль нічого б не побудували. Японцям квадратних метрів на всіх не вистачає, вони мусять об’єднуватися і придумувати новації. А нам подаровано багато – і це випробування. Допоки українці не зрозуміють, що мусять гуртом домагатися своєї реалізації, то нічого не буде.

– А тим часом вони, зневірившись у можливості щось змінити на Батьківщині, «завойовують» Італії, Іспанії… Може, варто дослухатися отих чужинців, у яких справи ліпше?

– Один іноземець так свої враження про Україну висловив: «У вас багато хороших і розумних людей. Поганих мало, АЛЕ ВОНИ ТАК ДОБРЕ РОЗСТАВЛЕНІ!».

– Виходу нема?

– Був, є і буде. На мою думку, треба змінювати політичну культуру людей, щоб вони не терпіли, а вимагали від влади забезпечення своїх прав. Кожен посадовець – це наймана народом сила для покращення життя. А у нас слуги народу живуть прекрасно, а ті, кому вони служать почуваються гірше нікуди. Особливо гостро це відчуваєш, коли бачиш життя людей в інших цивілізованих країнах. Тому необхідна постійна боротьба за свої конституційні права і солідарність у їх відстоюванні.

Коли «рідні» комуністи – давно капіталісти

– З Вашого дозволу, спробуємо уточнити деякі моменти. Хто правий у цьому тотальному протистоянні – Президент, Прем’єр, спікер, хтось із лідерів опозиції – Віктор Федорович, «юний орел» Петро Симоненко?

– Всі у чомусь праві, і всі винні. Більше винні, ніж праві. Політика – це компроміс, мусять всі поступатися чимось заради основного. Це така діяльність: не вмієш домовлятися, пропонувати конструктивні рішення – не йди в публічну сферу. Президентом у нас може бути і хороший банкір, але поганий менеджер, прем’єром – хороший менеджер, у якого компромісність «кульгає». Навіть ідеальний спікер не зможе у сьогоднішній ситуації налагодити якісну роботу парламенту, бо є багато центрів прийняття рішень. Сьогоднішня опозиція не виконує свого призначення. Постійно критикувати, але не пропонувати свого – це найлегше. Де оприлюднений опозиційний антикризовий план розвитку? Комуністи у нас специфічні – вони вже давно капіталісти, але чомусь дозволяють собі висловлюватися від імені трудового народу.

– Нинішні «великі» партії, якщо їх можна так назвати, солідно скомпрометовані.

– У мене є надія на непарламентські, поки що, політичні партії з чіткими програмами, моральними людьми. Не хочу наразі когось рекламувати. Дозволю собі зауважити, що я все життя безпартійна, але це й так зрозуміло з моїх відповідей. Але це не вічно, бо політичні партії потрібні, і вони будуть розвиватися. Лишень з усього спектру 158 політичних партій України мені подобаються не українські.

– Тому це інші, на які колись рівнятимуться (принаймні щодо ідеології, структурованості) наші вітчизняні. Ви ж наразі…

– Симпатизую Соціал-демократичній партії Німеччини, Демократичній партії США, Лейбористській у Великобританії… Це партії, що відповідають самій суті – якою має бути політична партія.

«У нашій столиці нездорова ситуація»

– Оксано Богданівно, чи дозволите старому писареві традиційне тривіальне запитання?

– Спробуйте.

– Ваш прогноз подальшого розвитку подій.

– Все більше політиків і експертів називають дату виборів Президента у січні 2010 року, тому цей рік передвиборчий. Цей рік буде бурхливий – будуть протестні акції. У нашій столиці нездорова ситуація з неадекватним мером. Неспокій у столиці відбивається на регіонах. У випадку продовження політичної реформи і прийняття Виборчого кодексу, за новими правилами відбудуться вибори усіх рівнів. Уже зараз на перевиборах настоює наша, так звана, опозиція. Але вона не має достатньої сили моральної авторитетності, щоб повести за собою широкі маси людей на протест. Лише за гроші таке не відбувається.

– І за пакетики гречки, рису…

– На жаль… Протести і незгоди потрібно висловлювати конструктивно. Маєш конкретну пропозицію, ідеш гуртом, поодинці, вносиш пропозиції, шукаєш вихід. Коли я наголошую на обстоюванні своїх прав, то нам не потрібний такий досвід, як у Греції, чи у Франції. Коли люди стихійно, неорганізовано і необдумано ідуть на страйки і мітинги, то це може призвести до багатьох жертв. Це дуже небезпечно. Краще крок за кроком, ініціативними групами, зверненнями. Якщо ж нічого не зрушується, то тоді і продумані протестні мітинги і страйки необхідні.

«Мер – це посада, але це і команда»

– Оксано Богданівно, час від часу звучить інформація про те, що саме завдяки чесній праці політологів нинішнім Луцьким мером став Богдан Шиба. Кого у «мерське» крісло Ви воліли б тепер посадити? Шиба Вас розчарував чи, навпаки, зачарував?

– У політиці не має бути емоцій – всіх треба оцінювати за їх діяннями. Безумовно в тих умовах, в які поставлене місцеве самоврядування, результативним бути важко. Це я розумію. Зачаровування і розчаровування – це сфера кохання і міжособистісних стосунків...

– Нинішній міський голова зуміє знову перемогти?

– У Богдана Павловича є час до наступних виборів, щоб зреалізувати свої наміри, незважаючи ні на що. Тоді зробимо аналіз, подивимось на досягнення і прорахунки, порівняємо чого більше і будемо робити свій вибір. Безумовно, оцінка діяльності мера буде робитися за конкретними кроками його команди: дороги, під’зди, інфраструктура, транспорт ... Мер – це посада, але це і команда.

– Серед безумовних позитивів неминучі і прорахунки. Чи, даруйте, «підстави» тих, хто вже починає працювати на іншого господаря. Не кажу вже про національні інтереси. Пригадую…

– А мені от згадалося... На вулицях міста з’явились борди і сіті-лайти із слоганами: «Я люблю своє місто», «Тримай марку свого міста». Я, наприклад, люблю, і вважаю, що марку тримаю. Це хороша ініціатива. Але ж це не все. До нашої організації і до мене особисто приїздить багато різних людей з інших міст і країн. Чим заповнити для гостей міста 2 дні перебування? Один ми знаходимо – постійний маршрут такий: музей ікони, краєзнавчий, якщо там цікава виставка, вулиця Лесі Українки, Старе місто (кірха, костел, Замок Любарта, будинок з «химерами»). І все?! Рідко буває вистава чи концерт. Немає кінотеатру хорошого. Це я про те, що культурні заклади мусять бути у нашому місті. Це справжня іміджева робота і обличчя міста. Я думаю, треба працювати і у цьому напрямку нашій мерії. Бажаю їй цього!

«Байдужість – наша смерть»

– Ваш рецепт адаптації до наслідків світової фінансово-економічної кризи (терпіння, самогубство, слугування черговим «ілюзіоністам» і т.п.).

– «Ні.» – терпінню, бо це шлях в забуття! Самогубство лише «політичне» і для тих, хто не відповідає займаним посадам. Щодо слугування черговим «ілюзіоністам», то треба навчитися обирати розумом. От приведу приклад Великобританії, бо там виборець, ідучи на дільницю, перед тим прочитує 120 сторінок тесту кожної політичної партії і вибирає, хто що пропонує, які податки, скільки відсотків на страхову медицину і т.д. Нас, громадян України, довго привчали, що політика – не наша справа. Потім нам розказують, що це брудна справа і таки наша політика є нечесна гра.

– Одначе хіба це не так?

– Але ж, погодьтеся, політика в Україні є справою кожного, бо вона стосується всіх. Тому треба цікавитися і вникати в неї. Байдужість – це наша смерть. Я в цьому переконана. Треба витрачати свій час на читання програм, на вияснення досягнень кожного. Поки ми будемо осторонь від політики, то так і будемо жити. А ми заслуговуємо кращого, бо ми не тупіші, ніж інші. Треба змінювати ставлення населення до політики в цілому просвітою і освітою, виховувати справжнього громадянина.

– На хвилі цієї поради, можливо, висловите свої побажання краянам на цьому етапі українського історичного буття.

– Є такі два поняття – держава і країна. Держава – це державний апарат, парламент, уряд. Країна – це люди, культура, наші генії. Україна – найкраща країна в світі. А держава у нас погана. Тому треба змінювати трохи нас самих і дуже – державу.

І ще хочу побажати позитивного ставлення до життя. Потрібно знаходити у всьому позитив, а він завжди є. Загальна депресія породжує невдачі і неуспіх. Коли постійно у всьому бачити негатив, то він буде множитися. Якщо Ви живі і відносно здорові, то вірте в себе, оточуйте себе позитивними людьми, які вас надихатимуть і все налагодиться! Любіть себе і свою Батьківщину! Українці мусять стати оптимістами! Інакше не виживемо...

Вів розмову Віктор ВЕРБИЧ

Джерело: ВП Прочитано - 1822 раз



Коментарі до інтерв'ю:

Руслан23.03.2009 10:55
Да, правду говорить, коли ми вже почнемо слухати, перестанемо думати тільки про себе, а задумаємося про державу, об'єнаємось для спільної цілі-жити в достатку.


Богдан Л.24.03.2009 16:34
Ми хохли, і наврядчі ми колись реально обєднаємось.



Додати коментар






Сервіси
  Афіша
  ТВ - програма
 

Медіа
  Фотогалерея
  Відео - Луцьк
 

...

Погода Луцьк
 


Погода в інших містах

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

 

Ми в Facebook
 




© 2007 - 2016 Топ Луцьк


Проект компанії:
Про портал | Правила порталу | Рекламодавцям

Промо | Партнери проекту | Робота у нас | Карта сайту | FAQ | Контакти