ТОП
  Новини
  Інтерв'ю
  Біржа праці
  Дошка оголошень
  Каталог підприємств
  Акції та пресс-релізи
  Статті та Аналітика
 

Довідник
  Про Луцьк
  Карта Луцька
  Міська тел. довідка
  Телефонні коди Волині
  Поштові індекси Волині
  Міський транспорт
  Розклад руху поїздів
  Розклад руху по АС-1
 

Інструменти
  Книги
 

Ми ВКонтакте
 


Підписка на новини

e-mail:
RSS RSS
 


15.03.2016 | Волинські льонарі чекають на відродження галузі




Голова Волинської ОДА Володимир Гунчик розпорядився вивчити ситуацію із льонарством на Волині.

 Це завдання він дав директору Департаменту агропромислового розвитку Юрію Горбенку під час вчорашньої оперативної наради.

«Я чув про ініціативу Хотишівського сільського голови, що він хоче відновити льонарство. Розберіться, що в нас. Вивчіть ситуацію в інших поліських областях», - розпорядився Гунчик.

Юрій Горбенко відповів, що ситуація попередньо відома.

«Єдине господарство, яке займається льоном, працює в Житомирській області. Вони знайшли ринок збуту в Китаї», - сказав головний аграрій області. 

Нагадаємо, наприкінці вісімдесятих років Україна вирощувала 200 тисяч гектарів льону і протягом багатьох років була лідером у виробництві льоноволокна, питома вага якого становила майже 14 відсотків світового ринку. Волинь в цей час сіяла 26 тисяч гектарів льону-довгунця, з якого мала 50 тисяч тонн льонотрести та 20 тисяч тонн насіння.

У перерахунку на ціни, які сьогодні панують на світовому ринку, від льонарства Волинь отримувала понад двадцять мільйонів доларів. Займаючи у структурі посівних площ до десяти відсотків земель, льон-довгунець забезпечував 60-70 відсотків чистого прибутку. Однак вже наприкінці дев’яностих льонарська галузь почала занепадати. Один за одним зупинялися переробні підприємства. Без роботи залишались сотні людей. Від вирощування льону відмовились агроформування області. Протягом кількох років льонозаводи були об’єктами для розкрадання, розбазарювання обладнання. У результаті з десяти переробних підприємств сьогодні на повну потужність не працює жодне. Волинь, яка колись займала третє місце по вирощуванні льону після Чернігівщини і Житомирщини, нині тільки мріє про те, щоб на полях знову зацвів льон. Чи під силу нам відродити льонарську галузь в області?

ЩОБ ЗАГУБИТИ СПРАВУ, РОЗУМУ НЕ ТРЕБА

Сьогодні відкрите акціонерне товариство "Камінь-Каширський льонозавод" – чи не єдине переробне підприємство, яке зуміло зберегти матеріальну базу. На перший погляд, воно скидається на гігантську пустку, яка займає площу 12 гектарів. І тільки запилене обладнання в цехах нагадує про те, що колись тут працювало понад 500 робітників. У часи свого розквіту завод повністю брав на себе клопоти містечка: побудував каналізаційну систему, очисні споруди, дитячий садочок на сто сорок місць, два будинки для працівників на 90 та 45 квартир. У середині вісімдесятих підприємство переробляло найбільше на Волині льонотрести – 12,5 тисячі тонн. Сюди привозили льон-довгунець не тільки з усієї Волині, а й з Львівщини та Івано-Франківщини. 

Мав завод свій філіал в Любомльському районі. Однак керівництво цього району поставило питання про сплату податків. Мовляв, завод працює на нашій території, а гроші йдуть в казну Каменя-Каширського. Так філіал став самостійним підприємством, яке за кілька років по тому зупинило виробництво. За словами виконуючого обов’язки голови правління ВАТ "Камінь-Каширський льонозавод" Григорія Науліка, занепад льонарської галузі почався відтоді, як зруйнувалась інфраструктура зовнішніх ринків збуту продукції. Адже дев’яносто відсотків льоноволокна йшло на експорт в Росію, Польщу, Францію, Бельгію, Італію. Це здійснювалось через центральну структуру "Зовнішекспорт", яка знаходилась у Москві. Після розвалу Союзу про створення чогось подібного у Києві ніхто й не думав. Так автоматично закрились для України експортні шляхи. 

- Ми ще деякий час возили льоноволокно у Росію, - розповідає Григорій Федорович, - але потім почали підвищувати митні ставки, і Україну заполонили вироби одноразового використання, які почали завозити до нас з Америки, Китаю. У потягах простирадла були одноразові. Нас переконували, що це – дуже зручно, не потрібно прати, покористувався і викинув. Комусь було просто вигідно, щоб ця непотрібна закордонна продукція витіснила нашу.

Водночас почався занепад підприємств, які виробляли тканину. Найкращий на Україні Рівненський льонокомбінат, який славився своєю продукцією, був вимушений припинити виробництво. Така ж доля спіткала Житомирське, Харківське, Кіровоградське, Одеське підприємства, які виробляли не тільки тканини для легкої, а й для важкої промисловості, мореплавства. Вони просто не мали збуту своєї продукції. Склади були завалені. Льонозаводи привозили льоноволокно, натомість отримували рушники, простирадла, скатертини, якими платили своїм працівникам зарплатню. Переробні підприємства не мали чим розраховуватись за енергоносії. В результаті льонарство, позбавлене будь-якої уваги з боку держави і можливості до виживання, просто захлинулось і почало занепадати.

Навесні 1997 року зупинилось і Камінь-Каширське підприємство. Воно ще довго боролось за виживання. Деякий час орендувало обладнання у Смоленського льонокомбінату і єдине на Україні виробляло "ровницю". Побудувало підприємство і цех по виробництву костроплити, але йому так і не судилось запрацювати. Потім пішло на співпрацю з Нововолинською бавовнопрядильною фабрикою, у якої були проблеми із сировиною. Завод встановив чесальну машину, через яку пропускав волокно і робив його таким, щоб фабрика могла використовувати у своєму виробництві. Але згодом і ця співпраця припинилась. Люди ще довго не хотіли розраховуватись. Все чекали змін на краще. Як розповів Федір Григорович, останніх двадцять чотири працівники скоротили тільки в минулому році. Дотепер на заводі числиться одинацять "декретчиків", бухгалтер і кілька сторожів. 

ЖИТОМИРЯНИ ПІДІЙШЛИ ПО-ХАЗЯЙСЬКИ

Криза у льонарській галузі тривала протягом кількох років. Але, як кажуть, святе місце порожнім не буває. Найперше до вирощування льону повернулись житомиряни. Сьогодні там не тільки працюють майже усі переробні підприємства, а й три роки тому з’явився новий Брусилівський льонозавод. Чому так? Кажуть, прийшли грошовиті інвестори, які зуміли передбачити, що за льоном – велике майбутнє. За два роки майже все обладнання волинських заводів перекочувало на Житомирщину. Тільки підприємство "Ємільчино-льон" скупило на Волині і Львівщині сорок п’ять льонокомбайнів. Одна із напіврозкомплектованих ліній Камінь-Каширського заводу теж потрапила до Брусилівського льонозаводу. Її якраз описала виконавча служба, бо підприємство ніяк не могло розрахуватись з боргами, от і перехопили лінію житомиряни. Ще одну купили на Рівненщині. Так і запрацював завод. А розпочинали ж, практично, з нуля. Взяли в оренду 400 гектарів землі, посіяли льон, зібрали півтори тисячі тонн льонотрести. Здали сировину на переробку на Коростишівське підприємство. Переконались, що справа вигідна, тому й взялися за будівництво свого заводу. 

Кілька років тому й державні мужі зрозуміли, що під час розрухи загубили одну зі стратегічних галузей, і почали робити кроки, які б сприяли її відродженню. Так з’явилась постанова Кабміну "Про підтримку вітчизняного льоноконоплевиробництва". Через структуру "Укрльонволокно" можна було придбати обладнання для переробки трести. Цим теж не погребували скористатись на Житомирщині і Чернігівщині. Те ж підприємство "Ємільчино-льон" за два роки зуміло придбати п’ятдесят тракторів, вісімдесят прицепів, сорок п’ять комбайнів, сім сівалок, шість дискових борін, дві сушарки, чотири трактори Т-150! Сам завод орендує дві тисячі гектарів землі. Ще п’ятсот гектарів обробляють сільгосппідприємства і фермери. Льон-довгунець – культура високозатратна. Скажімо, в Ємільчино у гектар льону вкладають щонайменше дві тисячі гривень. Платить завод за тонну трести 510 гривень, а довге волокно продає по 1700 доларів (коротке – від 400 до 700 доларів).

ПОЛІСЬКИЙ ШОВК ВЕЗУТЬ У КИТАЙ

Лише десять відсотків льону, який сьогодні вирощується в Україні, переробляють наші підприємства. Дев’яносто ж відсотків льоноволокна везуть до Китаю, який купує сировину ще й у Франції, Німеччині, Білорусі, Росії. Як зауважив Григорій Наулік, українське волокно китайці ладні купувати в необмеженій кількості, бо воно – високоякісне. Кілька житомирських заводів вже об’єдналися разом і тепер мають в Китаї свою складську базу. Тож китайцям навіть в Україну не потрібно їхати, щоб купити наше волокно. Щоправда, оцінюють вони його не по номерах, як це у нас прийнято, а більше приглядаються до еластичності. Житомиряни назбирують партію волокна щонайменше на 250 тисяч доларів і відправляють до Китаю. Пропонують і волинським виробникам у майбутньому приєднуватись. За таку партію їм платять у півтора раза більше, ніж за дрібні поставки.

Вироби з льону, які сьогодні на українському ринку вельми популярні і дорогі, досить-таки дефіцитні. І, як пояснив мені Григорій Наулік, їх тільки умовно можна назвати лляними, бо у тій тканині лише сім відсотків льону, решта – штучні волокна.

ЗНАЙШОВСЯ ІНВЕСТОР І НА ВОЛИНІ

Коли на Житомирщині, Чернігівщині і Київщині почало відроджуватись льонарство, спритні інвестори навідувались і на Камінь-Каширський льонозавод. Був серед них і уродженець Любешівського району, нині мешканець Луцька Іван Кобак. Приїхав, подивився, побував на екскурсії в Житомирі і прийняв рішення про відродження льонозаводу. Викупив частину акцій. Вклав свої кошти, щоб погасити заборгованість по заробітній платі, викупив основний цех і обладнання. На базі заводу створив ТзОВ "Камінь-льон", яке сьогодні займається ремонтом технологічних ліній по переробці трести. Їх на заводі збереглось три. Ще три лінії придатні для переробки відходів тіпання. Завдяки такому обладнанню протягом року можна переробити 7-8 тисяч тонн сировини. Однак основна проблема, яку нині намагається вирішити завод, пошук льонотрести. Виконуючий обов’язки голови правління ВАТ "Камінь-Каширський льонозавод" Григорій Наулік, який працює в районі з 1983 року, будував це льонопереробне підприємство і, як кажуть, вклав у нього душу, сьогодні робить усе, аби відродити льонарство. Оббиває пороги районного керівництва, агітує сільгоспвиробників, навіть став ініціатором поїздки на Житомирщину, щоб переконати тих, хто не вірить у відродження льонарства, що це – прибуткова і цілком реальна справа.

- Потужніші наші господарства, які ще збережені, а це у Пнівно, Тоболах, Нових Червищах, Нуйно, Бузаках, - розповідає Григорій Наулік, - після відвідин Житомира взяли на себе зобов’язання наступного року посіяти щонайменше по п’ятдесят гектарів льону. Ось розробляю договори, які будемо з ними укладати. Думаю, що і наше підприємство буде брати землю в оренду. Ми допомагатимемо господарствам добривами, насінням і спробуємо разом показати, що можемо щось робити.

Льонарі сьогодні почали відчувати реальну підтримку з боку держави. Скажімо, цьогоріч отримали по 300 гривень дотації на кожен гектар, засіяний льоном. Наступного року обіцяють дотацію вже у розмірі тисячу гривень на гектар. П’ятдесятивідсоткові дотації нині отримують і ті господарства, які займаються вирощуванням елітного насіння льону. Щоб підтримати виробників льону, у Житомирі з обласного бюджету депутати виділили солідні кошти.

Як розповів директор Волинського інституту агропромислового виробництва Володимир Склянчук, Інститут спільно з управлінням агропромислового розвитку ще на початку року розробили програму "Льон Волині 2005-2010 рр.", реалізація якої посприяла б виведенню галузі з кризи. Однак її й досі не затвердили на сесії обласної ради. За даними управління агропромислового розвитку облдержадміністрації, на Волині під посівами льону у нинішньому році було всього 320 гектарів. Понад 200 гектарів льону виростили господарства Ковельського району, які здають тресту на місцевий льонозавод. Він ледве животіє і потребує реконструкції, але все ж переробляє ту невелику частину сировини, яка надходить від волинських виробників. Більше ста гектарів льону сіяли у Турійському районі. Півтора десятка гектарів - у Луцькому та Рожищенському. Всього ж очікується зібрати понад сто тонн насіння. Однак цього недостатньо для того, щоб льонарство змогло набирати обертів. Тому, за словами Григорія Науліка, є домовленість з житомирськими виробниками, які обіцяють забезпечити високоякісним насінням льону усіх, хто бажає вирощувати льон. Що ж до вартості насіння, то воно не з дешевих. До прикладу, еліта вартує 6-8 тисяч гривень за тонну, насіння першої та другої репродукції – 3 тисячі гривень.

Розповідаючи нам про колишню славу підприємства і показуючи цехи та обладнання, Григорій Наулік, здавалось, аж світився з радості, що незабаром це приміщення вже не буде глухим склепом, що знову запрацюють лінії, заметушаться люди, піде виробництво волокна. То чи ж не варто взятися за цю справу усім разом?

 

Джерело: Волинь, Волиньпост Прочитано - 1217 раз



Коментарі до новини:


Додати коментар






Сервіси
  Афіша
  ТВ - програма
 

Медіа
  Фотогалерея
  Відео - Луцьк
 

...

Погода Луцьк
 


Погода в інших містах

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

 

Ми в Facebook
 




© 2007 - 2016 Топ Луцьк


Проект компанії:
Про портал | Правила порталу | Рекламодавцям

Промо | Партнери проекту | Робота у нас | Карта сайту | FAQ | Контакти