ТОП
  Новини
  Інтерв'ю
  Біржа праці
  Дошка оголошень
  Каталог підприємств
  Акції та пресс-релізи
  Статті та Аналітика
 

Довідник
  Про Луцьк
  Карта Луцька
  Міська тел. довідка
  Телефонні коди Волині
  Поштові індекси Волині
  Міський транспорт
  Розклад руху поїздів
  Розклад руху по АС-1
 

Інструменти
  Книги
 

Ми ВКонтакте
 


Підписка на новини

e-mail:
RSS RSS
 


Історія паркуру




Історія паркуру
Люди XXI століття все більш схильні до життя в межах величезних міських агломерацій. Ми звикли знаходити себе в потоці тисяч інших людей на шумних вулицях, в переповнених вагонах метро, в офісних будівлях зі скла і бетону. Ми звикли до руху на чітко розмічених смугах доріг, по вимощених тротуарах і зі швидкістю, що рідко перевищує швидкість розміреної ходьби. Але все частіше на вулицях міст можна зустріти людей, що переміщаються не завжди там, де це передбачено правилами, причому роблять це з такою швидкістю, що пішоходи на їхньому тлі здаються загальмованим. Їх спосіб переміщення - це паркур.

Правда, найчастіше люди вважають такий спосіб переміщення черговим екстремальним безумством маргінальних верств суспільства. Ця точка зору цілком виправдана, з огляду на те, що лише окремі елементи паркуру доступні погляду випадкового перехожого. Щоб дістатися до суті поняття паркуру, треба зануритися в історію розвитку людського руху.

Здатність переміщатися була властива людині як виду з часів його виникнення. Людина користувалася нею для задоволення своїх природних потреб, як і будь-яка тварина, не надаючи значення своїм вмінням. Розвиваючись у природних умовах, вона мимоволі набувала навичок переміщення, які були розвинені настільки, наскільки цього вимагало середовище. А в первісному світі воно потребувало великої сили, витривалості та спритності лише для того, щоб вижити.

Надалі, з розвитком технологій, необхідність боротьби за виживання у природі відпадає, людина більшу частину свого життя переміщається в межах антропогенного ландшафту, витрачаючи на це мінімум зусиль. Починаючи з 394 р. н.е., коли візантійський імператор Феодосій заборонив Олімпійські ігри, фізичні тренування практикувалися переважно в лавах збройних сил. Аж до XX століття людство удосконалювало і зміцнювало свої фізичні навички лише з метою їх застосування у війні. Це був той час, коли люди винаходили все більш витончені знаряддя для знищення собі подібних, коли розквіту досягли бойові мистецтва, і тренування були підпорядковані лише одній меті - перемозі у битві.

У 1896 році за ініціативою барона П`єра де Кубертена в Афінах відновлені Олімпійські ігри. Ця подія поклала початок відродженню тренування людей заради спортивних цілей. З того моменту спорт для багатьох людей стає професією, причому престижною і добре оплачуваною, метою якої є перемога в змаганнях.

Але поряд з такою значущою подією як відновлення Олімпійських ігор, на початку XX століття відбулася ще одна подія, трагічного характеру. Це було виверження вулкана Мон-Пеле, на острові Мартініка 8 травня 1902. Наслідками його була загибель міста Сент-П`єр і його тридцятитисячного населення, яке не побажало залишати свої будинки, понадіявшись на благополучний результат вулканічної активності. Вдалося врятувати лише дві тисячі осіб, що зважилися на евакуацію за два дні до загибелі міста, коли вулкан тільки почав подавати ознаки наближення катастрофи. В організації порятунку цих людей брали участь військові, в числі яких був офіцер французького морського флоту Джордж Геберт (1875-1957), що володів хорошими атлетичними даними. Він проявив себе з діяльної сторони і скоординував евакуацію понад сімсот людей. Після виверження і загибелі міста, Джордж Геберт кардинально змінює свою життєву позицію. Він вирішує, що фізичний навик повинен бути корисний людині в екстремальних ситуаціях і там, де потрібно рятувати життя інших людей. Але в такому разі, потрібно володіти всебічним фізичним розвитком, досягти якого можна тільки через особливий тип тренування. Спортивне тренування тут не підходить, так як розвиває тільки певні якості, застосовні в змаганнях, методи військової підготовки також не задовольняли цілей Геберта, який прагнув рятувати життя.
 
Яким же чином рівномірно розвинути всі фізичні якості? Геберт знайшов відповідь під час свого перебування в Африці, куди він потрапив за службовим обов`язком. Там він спостерігав істотну різницю у фізичному розвитку європейських солдатів, його товаришів по службі, і місцевих аборигенів. Останні володіли високим розвитком м`язової системи, безсумнівно досягнутим завдяки рухомому способу життя, що вимагає спритності, сили і швидкості на полюванні. Геберт відзначав, що у них немає спеціального, продуманого методу тренування цих якостей. Він писав: «Їх фізичний розвиток прекрасний: гнучкі, проворні, вмілі, витривалі, стійкі, і це при тому, що у них немає тренера з гімнастики, вони просто живуть в природі».

Повернувшись до Франції, Геберт розробив систему тренувань, яка, на його думку, повинна була розвинути в людині корисні фізичні якості. Він називає свою систему «La méthode naturelle» («Натуральний метод»). Цей спосіб був заснований на десяти фундаментальних групах вправ і включав: ходьбу, біг, стрибки, рух на чотирьох кінцівках, лазіння, роботу над балансом і рівновагою, кидкову техніку, піднімання предметів, самозахист і плавання. Частину тренувального процесу становила смуга перешкод, яка, до речі, послужила аналогом сучасної смуги перешкод, що використовується для тренування солдатів і пожежників. Система Геберта грунтувалася на принципі «être fort pour être utile», що можна перекласти на як «бути сильним, щоб бути корисним».

«Натуральний метод» або «Гебертізм» знайшов широке поширення і популярність в першій половині XX століття. Він послужив основою для підготовки солдатів французької армії і вплинув на розвиток спорту в інших країнах Європи. На основі методу виховувалися сила і стійкість характеру, небезпека тренувань розвивала почуття відповідальності не тільки за себе, але й за інших людей.

«Натуральний метод» виховав багатьох хороших солдатів і офіцерів французької армії, в числі яких була людина на ім`я Раймонд Белль (1939-1999). Він народився 3 жовтня 1939 року у В’єтнамі, який був у той час французької колонією і називався Індокитай. Це був час боротьби в`єтнамського народу за свою незалежність. Заснована Хо Ши Міном націоналістична організація В`єтмінь боролася за вигнання французів з країни, але останні явно не бажали йти. Ця конфронтація призвела до дев`ятирічної війні, що почалася в 1945 році, після того як Хо Ши Мін оголосив себе президентом Демократичної Республіки В`єтнам. На тлі цих жорстоких історичних перепетій Раймонд втрачає батька, жорстоко убитого в ході військових дій. Вся турбота про виховання дитини лягає на матір, але в 1954 році, після поразки французької армії під Д’єнб`єнфу, їх розлучають. Так у 15 років Раймонд Белль стає солдатом французької армії. Його приймають на службу в Далат, де він отримує військову освіту і знайомиться з «натуральним методом». З тих пір він не перестаючи працює над своїм фізичним розвитком, і, так як ця робота почалася в такому юному віці, на ньому повною мірою проявилася ефективність створеного Гебертом методу тренування.

Вже в 19 років він досягає такого рівня розвитку фізичних якостей, що в полку його називають «силою природи». Але застосування у військових діях ці якості не знайшли, тому що в 1958 році Белль залишає В`єтнам і відправляється до Франції, щоб закінчити своє військове навчання. Назад він уже не повернеться, вдосталь надивившись на кровопролиття, він вирішує рятувати людські життя і поступає на службу в пожежні війська Парижа. З цього моменту починається новий етап його життя, на якому винятковий фізичний навик, людинолюбство і самопожертва зробили з Раймонда Белля національного героя.

У пожежному полку Белль стає чемпіоном з підйому на канаті і як висококваліфікований атлет поступає в елітний підрозділ, який бере участь у гасінні найбільш складних пожеж. Невдовзі після цього він був відзначений полковим наказом за хоробрість, проявлену під час гасіння складної пожежі. У першій вертолітній операції паризьких пожежних 19 січня 1969 в соборі Notre-Dam de Paris сержант Белль відіграє одну з ключових ролей. На 90-метровій висоти він знімає прапор зі шпиля собору. У 1969 році його нагороджують бронзовою медаллю честі, а в 1975 році він залишає пожежну службу заради сім`ї.

Сержант Белль був прикладом для наслідування багатьом молодим людям того часу, його подвиги, нагороди, особисті якості та шарм надали йому репутацію виключного пожежного. Не будемо забувати, що все це сталось завдяки фізичному розвитку на основі «натурального методу». У свої тренування Раймонд Белль привніс багато нових елементів, включаючи акробатичні, збагативши тим самим технічний арсенал мистецтва переміщення. Але про мистецтво як таке тоді ще ніхто не подумував, це був лише набір навичок і способів фізичного тренування. Це станеться пізніше, завдяки синові Раймонда Белля - Давиду, який по праву зветься родоначальником і засновником мистецтва паркур.

Давид Белль народився 29 квітня 1973 року в містечку Фекамп, поблизу Парижа. Як і для будь-якого іншого хлопчика з благополучної сім`ї, для нього першим об`єктом для наслідування став батько. Для Давида батько став ключовою фігурою на все життя. І не тільки тому що з ранніх років навчив його багатьом фізичним навичкам, не тільки тому що був національним героєм свого часу, а ще й тому що з`явився втіленням духу того мистецтва, яке Давид розвинув до небувалих висот. Раймонд Белль дав своєму синові шлях, яким той слідує досі.

Чи варто говорити, що ще дитиною Давид став майстерним у багатьох спортивних дисциплінах, таких як легка атлетика, гімнастика, скелелазіння та бойові мистецтва. Отримані в такому обсязі вміння та установки, що вони повинні застосовуватися на благо інших людей, штовхнули Давида на шлях самопізнання. У 15 років він залишає школу, щоб повністю присвятити себе спорту. Він тренується, прагнучи змусити тіло коритися йому, прагнучи підпорядкувати руху свідомості і направити їх у русло корисності, надання допомоги людям. Давид хотів позбутися усіх перешкод: від перешкод навколишнього світу, власної фізичної недосконалості, притаманній кожній людині, від страхів і обмежень, що виникають у свідомості й несвідомо, від обмежень особистості громадською думкою. Він прагнув бути здатним пройти скрізь, де б йому хотілося пройти.

Під час національної служби та служби в полку французької морської піхоти, Давид отримує сертифікат надання першої медичної допомоги, стає чемпіоном полку з підйому на канаті (як і батько), отримує свідоцтво про честь за гімнастичну спритність, займає перше місце у змаганнях з проходження смуги перешкод . Було б цілком природно, з точки зору здорового глузду, якщо б він приєднався до полку пожежних або продовжив службу в армії. Але регламентований порядок військової служби ставився до ряду тих обмежень, яких Давид прагнув позбутися. Дух свободи в ньому був дуже сильний.

Того, чим хотів займатися Давид, тоді ще не існувало. Частково це мистецтво практикувалося військовими, як "parcours du combattant" (військовий курс з подолання перешкод), частково пожежними, як "parcours SP" (курс з подолання перешкод для пожежників). Тому Давид сформував своє власне мистецтво з різних дисциплін.

Це мистецтво отримало назву «le parkour», що перекладається як «смуга перешкод», і в його основу ліг придуманий Беллем принцип, який звучить так: «немає меж, є тільки перешкоди».

Давид з друзями стрибали по дахах будинків, перелазили через високі стіни та огорожі і, що найцікавіше, без всякої амуніції і страховки, єдиним екіпіруванням були хороші кросівки з гарною підошвою, яка дає хороше зчеплення, а також рукавички, щоб не порізати руку і т.п. Новий напрямок привернув увагу молоді, і тому людей, які займаються паркуром, стали називати трейсерами, в перекладі з фр. traceurs або англ. tracers означає – «люди, що прокладають нові шляхи».

Пізніше сформувалася команда, яка складалася з друзів, об`єднаних спільним прагненням і інтересом. У підсумку до Давида, та Себастьяна приєднувалися жителі Lisses, Evry, Sarcelles, з яких і стало формуватися ядро команди. На тренуваннях вони перетинали свої міста знизу вгору і навпаки. Пізніше почали відкриватися сайти, що розповідають про новий напрямок у міському екстримі, на якому з`являлися фото-та відеоматеріали. Так проходило спілкування з послідовниками з інших міст. Давид, Себастьян, Янн, Чарлес, Малік, Гулаін, Чауі, Вільям - 8 друзів, які вирішили заснувати команду. Вони назвали свою команду - Ямакасі (Yamakasi), що в перекладі з заїрської мови означає «чоловік, сильний тілом і духом» або ж «справжній чоловік». Ямакасі вірили в свій талант і професіоналізм. 31 травня 1997 ними створена Асоціація Мистецтва Переміщення (The Art Of The Movement Association). Себастьян заснував асоціацію і розробив для неї логотип. Ямакасі стали героями декількох статей, засвітилися в кліпі групи I AM і стали учасниками спортивної програми «Stade 2» на французькому телебаченні. Але... У лютому 1998 року Ямакасі пропонують зайнятися постановкою трюків для мюзиклу «Notre Dame de Paris». Ніхто не заперечував, крім «батьків-засновників» Давида Белля і Себастьяна Фоукана, і саме цей момент в історії команди і став причиною розпаду. Решта вибрали підписання контракту на 2 роки і виступ у трюкових сценах «Notre Dame de Paris». Вони рахували, що це гарна можливість показати свій потенціал і заробити собі на життя. Давид і Себастьян хотіли залишитися вірними філософії стилю, адже сюжет картини показував крадіжку із застосуванням навичок паркуру, а це не є частиною філософії, яку заснував Белль, і він розчарувався такою побудовою сюжету першого фільму про його стиль. Також вони вирішили, що дворічна заморочка з мюзиклом позбавить їх притаманної їм індивідуальності і віддалить від їхніх прагнень (для Давида - знятися у фільмі, показавши свій стиль у всій красі, для Себастьяна – навчання). Ці хлопці не хотіли віддатися мюзиклу, а тим більше на 2 роки! Їх мріями завжди були телебачення, шоу, кіно, але при цьому вони завжди прагнули до збереження образу індивідуальності їхнього мистецтва. Асоціація розвалилася 17 лютого 1998 року і команда розпалася.
Потім Ямакасі запросили на зйомки фільму «Таксі 2» в якості ніндзя трюкачів-каскадерів. Ще пізніше знаменитий режисер Люк Бессон взявся за зйомки фільму про знаменитих трейсерів. Фільм носив назву – «Ямакасі: нові самураї», сюжет який знають, напевно, всі. Хлопців навчили тільки триматися перед камерою і говорити по тексту. Через 2 роки виходить 2-а частина фільму «Ямакасі 2: Діти вітру», яка, правда, не мала такого успіху як 1-а частина фільму.

Тим часом, стали утворюватися молоді команди, і Себастьян сподівався, що вони розділять їх з Давидом переконання. Себастьян почав спроби заробити на паркурі, збираючи вступні внески з хлопців, що мали бажання тренуватися. Давид же був проти такого підходу. Затія Себастьяна швидко провалилася, адже Давид був набагато краще підготовлений і продовжував виконувати трюки, вже наблизившись до цього екстриму. Себастьян же припинив рух вперед через бажання заробити. У результаті він не зміг втілити свою ідею в життя, а сам факт став причиною закінчення відносин між Давидом і Себастьяном. «For the love of the art» - ось девіз, під яким 31 травня 2000 року заново починається історія дисципліни паркур. Засновується нова асоціація - Асоціація Паркур (Parkour Association), в якій Себастьян стає президентом.
 

На даний момент Давид Белль як би відокремився від всіх інших трейсерів. У 2002 р. він знявся в рекламному ролику для BBC, сюжет якого полягає в тому, що чоловік з офісу поспішає додому і, тому що на вулицях пробки, він вирішує добратися додому, стрибаючи по дахах будинків, і все це він робить, щоб встигнути до випуску новин BBC. У цьому ролику Давид показав усе, на що здатний, чим вразив і знімальну групу, і глядачів. Всі трюки він виконував з першого разу і дуже чітко, що посприяло тому, що зйомки пройшли швидко. Цей ролик не прибирали з ефіру протягом півроку, замість передбаченого 1-го місяця. Реклама мала великий успіх у глядачів. У наступні роки він знявся в багатьох рекламних роликах, серед яких було багато реклами фірми «Nike». На початку 2003 Давид випустив відео SpeedAirMan, у якому знову показав майстерність володіння своїм тілом. Ось така непроста і цікава історія команди Ямакасі.

Місто Lisses, як і раніше, залишається батьківщиною паркуру та кращим місцем для тренувань послідовників цієї філософії, тому що всі будинки в місті невисокі, а будь-які дахи, стіни, парапети, паркани немов пристосовані для трейсерів. А 20 липня кожного року, починаючи з 2002, в Lisses проходять Дні Паркуру (Day Of Parkour або PK Day), в яких беруть участь молоді команди на чолі з Себастьяном Фоуканом.
Джерело: midnight.nnm.ru Прочитано - 3277 раз








Сервіси
  Афіша
  ТВ - програма
 

Медіа
  Фотогалерея
  Відео - Луцьк
 

...

Погода Луцьк
 


Погода в інших містах

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

 

Ми в Facebook
 




© 2007 - 2016 Топ Луцьк


Проект компанії:
Про портал | Правила порталу | Рекламодавцям

Промо | Партнери проекту | Робота у нас | Карта сайту | FAQ | Контакти