ТОП
  Новини
  Інтерв'ю
  Біржа праці
  Дошка оголошень
  Каталог підприємств
  Акції та пресс-релізи
  Статті та Аналітика
 

Довідник
  Про Луцьк
  Карта Луцька
  Міська тел. довідка
  Телефонні коди Волині
  Поштові індекси Волині
  Міський транспорт
  Розклад руху поїздів
  Розклад руху по АС-1
 

Інструменти
  Книги
 

Ми ВКонтакте
 


Підписка на новини

e-mail:
RSS RSS
 


Інноваційні проекти за участю держави: 11 принципів успіху




Інноваційні проекти за участю держави: 11 принципів успіху
Досвід країн, подібних до Росії та інших держав СНД за рівнем розвитку, показує, що втручання держави в економічні процеси потрібне для того, щоб і у приватному секторі створити ті стимули до інновацій, які не генерує достатньою мірою недосконале інституційне середовище. Аналіз успішного досвіду нових індустріальних країн дозволяє виділити ряд принципів, на яких будувалася політика стимулювання інновацій, підвищення конкурентоспроможності і модернізації економіки.

1. Орієнтація не на прямі макроекономічні результати, а на демонстраційний ефект проектів, що реалізовуються. Модернізація економіки не може бути забезпечена за рахунок бюджетного фінансування. Але засоби, що виділяються урядом, можуть послужити каталізатором для процесів модернізації, якщо в результаті успішної реалізації перших інноваційних проектів бізнес сам переконається, що «це можливо».

Таким каталізатором для венчурної індустрії в Ізраїлі стала урядова програма «Yozma» із загальним об`ємом фінансування 100 млн. дол. В рамках цієї програми уряд профінансував 40% стартового капіталу 10 приватних інвестиційних фондів. Результатом цього стала поява до кінця 1990-х рр. майже 100 венчурних інвестиційних компаній, які управляли активами в 10 млрд. дол. і стимулювали бурхливе зростання нових високотехнологічних фірм. На подібний демонстраційний ефект розраховані «золоті проекти» в рамках мексиканської програми « Avanchi».

Дуже важливим є усунення недовіри між потенційними учасниками процесу і подолання їх стійких негативних очікувань, які породжуються попереднім досвідом. Сказане стосується як можливих ініціаторів інновацій, так і численніших ефективних гравців «другого ешелону», які володіють меншими ресурсами і не вірять в те, що на практиці можна щось змінити.

Для встановлення атмосфери довіри між потенційними учасниками краще, щоб на початковій стадії умови реалізації таких проектів були рамковими, залишаючи простір для пошуку конкретних форм і механізмів взаємодії. Разом з тим надалі при успіху таких проектів їх умови повинні бути формалізовані з тим, щоб забезпечити можливість їх повторення і розповсюдження. Останній крок важливий для забезпечення демонстраційного ефекту, оскільки негативно-песимістичні очікування серед гравців «другого ешелону» можна спробувати переламати за допомогою серії успішних сумісних проектів, що доводять можливість взаємодії між зацікавленими гравцями на стороні бізнесу і на стороні держави.

2. Підтримка не секторів, а нового вигляду активності. Технологічні і організаційні інновації, що є основою для підвищення конкурентоспроможності і процесів модернізації, можливі сьогодні у всіх галузях і секторах економіки. Саме тому держава повинна підтримувати не сектори, а новий вигляд активності - будь то венчурні інвестиції, розвиток промислового дизайну або освоєння англійської мови менеджерами і інженерами. Головним критерієм надання підтримки є те, що ці види активності, що дозволяють національним фірмам підвищити свою ефективність і вийти на нові ринки, до того були не розвинені в національній економіці. Цей підхід також дозволяє обмежити тимчасові рамки надання підтримки періодом, протягом якого дані види активності залишаються новими для більшості економічних агентів.

3. Істотне співфінансування проектів з боку держави при збереженні управління проектами в руках бізнесу. Слід зазначити, що в Чилі і Ізраїлі рівень державного співфінансування складав близько 40% як за підтримки, власне, інноваційних проектів, так і при компенсації витрат виходу на нові ринки і освоєння нових технологій. В окремих випадках (створення приватних центрів передачі технологій, підтримка сертифікації продукції малих і середніх підприємств на стандарт ISO-9000) в Чилі був можливий навіть 50%-й рівень співфінансування.

Проте принциповим є те, що у всіх випадках проекти управлялися самим бізнесом або спеціалізованими посередницькими організаціями. Спроби надмірної регламентації інноваційної діяльності з боку уряду зазвичай приводять до провалу програм, організовуваних спільно з бізнесом.

Це, зокрема, відбулося з першою ізраїльською урядовою програмою «Inbal», що надавала приватним венчурним інвестиційним фондам державні гарантії на їх інвестиції. Зробивши виcновки з цього негативного досвіду, уряд Ізраїлю в рамках програми «Yozma» із самого початку оголосив про приватизацію пакетів акцій в створюваних інвестиційних фондах і запропонував менеджерам фондів опціони на покупку цих акцій. Подальший розвиток показав, що цей крок створив сильні стимули для швидкого зростання капіталізації фондів «Yozma» і розширення масштабів їх діяльності.

Логічним розвитком цього принципу є введення представників бізнесу з правом вирішального голосу в керівні органи нових інноваційних програм при збереженні за державою права вето з принципових питань.

4. Децентралізація державної підтримки і формування мережі «інститутів розвитку». У всіх розглянутих нами країнах уряди одночасно використовували різні канали підтримки інноваційної активності. Подібне експериментування і різноманіття зменшувало ризики «провалів держави» через невдачі конкретних інститутів і надалі робило можливим розширення підтримки ефективніших з них при згортанні невдалих програм.

Так, в Ізраїлі програма «Yozma» фактично замістила невдалу програму «Inbal». В кінці 1990-х рр. з урахуванням успішного попереднього досвіду було помітно збільшено фінансування програми підтримки технологічних інкубаторів, а також програми «Magnet», орієнтованої на підтримку сумісних досліджень, що проводяться університетами і комерційними фірмами.

5. Взаємодія із старими інститутами з їх вбудовуванням в нову систему або поступовим заміщенням новими механізмами стимулювання інновацій і модернізації. При всій можливій неефективності існуючих інститутів вони виконують певні функції і їх радикальне руйнування може негативно відбитися на інноваційній системі. Оптимальним є варіант «вбудовування» старих інститутів в нову систему підтримки інноваційної активності і процесів модернізації.

Приклад такого роду дає Південна Корея, якій останніми роками вдалося забезпечити ефективну мережеву взаємодію старих крупних промислових компаній і державних НДІ з вузами і інноваційними малими підприємствами. Ця взаємодія привела до формування динамічних інноваційних кластерів навколо університетів, розташованих у межах старої промислової агломерації. Інший приклад адаптації старих інститутів до нових умов - це еволюція чилійської державної корпорації «CORFO», яка за 65 років свого існування зазнала три серйозні трансформації і, проте, як і раніше, грає велику роль в стимулюванні інновацій і в підвищенні конкурентоспроможності національного бізнесу.

Разом з тим, слід усвідомлювати, що навколо існуючих неефективних інститутів часто формувалися стійкі групи інтересів, що включають представників як держави, так і бізнесу. Завдяки наявності цих інститутів і володіючи переважним доступом до них, відповідні гравці мають можливість витягувати політичну ренту. Тому в рамках раціональної моделі поведінки вони перешкоджатимуть реформуванню таких інститутів або перетворюватимуть цей процес на часткові реформи. Вважається, що саме в цьому полягають причини систематичного «пробуксовування» інституційних перетворень в Росії.

Для того, щоб ослабити подібний опір середовища, слід змінити сам вектор перетворень. Замість зміни і ломки вже існуючих інститутів треба робити акцент на вирощуванні нових інститутів. Такі інститути (або проекти, що лежать в їх основі) краще запускати в тих секторах, де провали і неефективність старих інститутів найбільш очевидні. Проте це краще робити в режимі серії експериментів при одночасному збереженні старих інститутів, які хай погано, але працюють. Такий підхід не тільки дозволить ослабити опір груп інтересів, що склалися, але і створить умови для запуску конкуренції інститутів.

6. Формування довіри до нових інститутів через особисту репутацію керівників. Для успіху будь-якої політики дуже важлива довіра до неї з боку тих, кому ця політика адресована. Особливо гострою проблема довіри виявляється в умовах недосконалого ринку і неефективної держави, коли серед економічних агентів традиційно переважають негативні очікування відносно дій уряду.

Вважається, що довіра до нових інститутів може бути забезпечена лише за рахунок відвертості і прозорості їх діяльності. Проте дотримання всіх вимог прозорості пов`язане з достатньо великими витратами. Ці витрати можуть бути надмірними при обмежених об`ємах фінансових ресурсів, які уряди країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою в змозі виділити на підтримку інноваційної активності. В цьому випадку довіра до нових інститутів може досягатися за рахунок того, що до складу їх найвищих органів управління і наглядових рад включаються представники держави і бізнесу, які користуються визнаною пошаною в суспільстві і в діловому середовищі. Більш того, така команда «першопроходців» володіє реальними, а не номінальними повноваженнями і активно бере участь в ухваленні рішень. Як правило, такі люди не схильні ризикувати своєю репутацією заради короткострокових вигод і в той же час володіють достатнім досвідом для того, щоб вже на ранніх стадіях забезпечити достатню ефективність «інститутів розвитку» при одночасному зниженні їх вартості.

7. Моніторинг, зовнішня оцінка і бенчмаркінг. Важливим механізмом підвищення ефективності «інститутів розвитку» є регулярний моніторинг і оцінка програм, що реалізовуються ними, а також зіставлення їх з кращими зразками (бенчмаркінг). Передумовою для проведення таких оцінок і зіставлень служить система індикаторів, що дозволяють характеризувати ступінь досягнення цілей програми. Подібна зовнішня оцінка, що проводилася в Чилі і Ізраїлі із залученням міжнародних експертів, дозволила визначити загальноекономічний ефект цих програм і співвіднести його з витратами уряду на програми розвитку.

Моніторинг і оцінка програм також виявляються принципово важливими для своєчасного закриття неефективних проектів. Як показує міжнародний досвід, найбільші втрати від заходів промислової політики виникають не через помилки у виборі проектів. Такі помилки неминучі. Більш того, відсутність невдалих проектів свідчить лише про недостатню амбітність і агресивність уряду в реалізації промислової політики. Набагато більшу небезпеку для державного бюджету представляє продовження фінансування неефективних проектів і програм. І саме тому завдання уряду - не відбір переможців, а постійне експериментування при своєчасному відсіві тих, що програли, для чого необхідні адекватні механізми моніторингу і оцінки.

8. Реалізація функцій підтримки через бізнес-посередників. Ризик неефективного використання засобів зростає в тих випадках, коли державні органи безпосередньо взаємодіють з компаніями, що претендують на державну підтримку. Це пов`язано з тим, що урядовці, як правило, не володіють достатньою кваліфікацією, щоб оцінити якість представлених проектів і пов`язані з ними ризики. Крім того, у разі прямих контактів між чиновниками і представниками бізнесу, що звертаються за підтримкою, збільшується ризик корупції.

Досвід країн Латинської Америки показує, що для зменшення подібних ризиків доцільна передача функції з надання державної підтримки приватним посередникам. Так, в Чилі програми підтримки інновацій і підвищення конкурентоспроможності реалізують не міністерства і відомства, а 21 незалежне агентство, більшість з яких функціонують як приватні неприбуткові корпорації, що працюють за контрактом з урядом. Подібний аутсорсинг функцій держпідтримки з передачею їх приватно-державним посередникам, крім іншого, дозволяє уряду ефективніше здійснювати моніторинг і контроль реалізації відповідних програм.

9. Надання послуг замість грошей. Стимули до витягання ренти із взаємодії з державними органами істотно обмежуються, коли підприємствам замість грошових субсидій надаються послуги. Це може бути навчання персоналу, сприяння сертифікації продукції, надання бізнесу науково-технічної інформації і результатів НІОКР, здійснених за державні гроші, надання площ (наприклад, технопаркам) на території державних вузів або НДІ на пільгових умовах і так далі. Важливо, що такі послуги також передоручаються приватним компаніям, які показують вищу ефективність по критерію ціна-якість.

Один з прикладів практичного застосування даного підходу - державна програма сприяння сертифікації підприємств малого і середнього бізнесу в Чилі відповідно до вимог ISO-9000. За допомогою даної програми міжнародну сертифікацію отримали приблизно 25 тис. зі 100 тис. чилійських середніх підприємств. Величина витрат на подібну сертифікацію для однієї компанії складає в середньому 20-30 тис. дол. (залежно від масштабів діяльності). Уряд фінансував 50% витрат на проходження сертифікації, другі 50% повинна була сплатити компанія, що звернулася за підтримкою. При цьому бюджетні кошти перераховувалися не компанії-заявникові, а безпосередньо міжнародному агентові, який проводив сертифікацію. Результатом даної програми стало зниження бар`єрів виходу на зовнішні ринки для підприємств середнього бізнесу, що сприяло загальному підвищенню конкурентоспроможності економіки Чилі.

10. Підтримка кооперації і взаємного навчання. Малий і середній бізнес є тим полем, де випробовуються інновації, які потім в масових масштабах можуть бути упроваджені великими компаніями. Малі підприємства гнучкіші і схильні до ризикованих проектів. Саме тому програми підтримки інновацій зазвичай орієнтовані на малий і середній бізнес. Проте уряди нових індустріальних країнах не мають в своєму розпорядженні тих фінансових ресурсів, які на подібні цілі здатні направити розвинені країни.

Наприклад, відома американська програма SBIR отримує щорічне фінансування в об`ємі близько 2 млрд. дол., а розміри грантів SBIR складають 100 тис. дол. для першої стадії підтримки і 750 тис. дол. для другої стадії. Для порівняння: у Чилі розмір урядових грантів для технологічних проектів зазвичай не перевищує 20-30 тис. дол. У зв`язку з цим уряди нових індустріальних країн прагнуть надавати підтримку не індивідуальним підприємствам, а їх групам або галузевим асоціаціям.

У Бразилії через взаємодію з асоціацією «Valexport» урядове агентство «CODEVASF» сприяло координації зусиль місцевих виробників, направлених на модернізацію і диверсифікацію продукції, вирішення конкретних проблем (знищення фруктової мухи), встановлення і виконання стандартів якості, розвиток експорту. Уряд Кореї забезпечує умови для сумісного використання малими інноваційними компаніями устаткування, що є у розпорядженні крупних корпорацій і державних дослідницьких інститутів.

Подібний підхід істотно знижує витрати уряду на здійснення програм і одночасно сприяє формуванню інноваційних кластерів, в рамках яких стає можливим сумісне навчання і ефективний обмін кращим досвідом між малими і середніми фірмами.

11. Ефективний обмін інформацією між урядом і бізнесом. Жоден уряд не володіє повнотою інформації про процеси, що відбуваються в економіці, і ті реальні проблеми, з якими стикаються економічні суб`єкти. Ця інформаційна асиметрія ще більш посилюється в умовах глобального ринку з його динамічністю і різко збільшеною невизначеністю зовнішнього середовища. Відповідно, для формулювання політики, направленої на стимулювання інновацій, підвищення конкурентоспроможності і модернізацію економіки, уряд потребує механізмів регулярних довірчих рівноправних контактів з бізнесом. В результаті обміну інформацією в ході таких контактів кожна сторона - і держава, і бізнес - отримує повнішу і адекватнішу інформацію про процеси, що відбуваються в економіці. Тим самим знижуються невизначеність і ризики і виникають передумови для узгодження інтересів сторін і реалізації сумісних ініціатив, які сприяють модернізації. Як показує досвід багатьох країн, механізмом підтримки таких контактів можуть виступати консультативні ради і інші координаційно-дорадчі органи при органах влади. При цьому вони виявляються ефективнішими, якщо з боку приватного сектора в них представлені не окремі компанії, а реально працюючі активні галузеві і регіональні бізнес-асоціації, що виражають колективні інтереси бізнесу.

Нарешті ключовою для формування нової промислової політики, що відповідає реаліям XXI ст., є гнучка стратегічна взаємодія між суспільним і приватним секторами, яка дозволяє виявити інформацію про нові бізнес-можливості і перешкоди для їх реалізації, а також у відповідь на це генерує зміни в політиці і системі регулювання.

 

 Прочитано - 2453 раз








Сервіси
  Афіша
  ТВ - програма
 

Медіа
  Фотогалерея
  Відео - Луцьк
 

...

Погода Луцьк
 


Погода в інших містах

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

 

Ми в Facebook
 




© 2007 - 2016 Топ Луцьк


Проект компанії:
Про портал | Правила порталу | Рекламодавцям

Промо | Партнери проекту | Робота у нас | Карта сайту | FAQ | Контакти